Кінець епохи

Сонце сідало за обрій та розмальовувало небо у помаранчеві кольори. Літня спека поступово спадала, а на її зміну приходив прохолодний вітерець, котрий доносив на своїх крилах звуки лісу. Ставши всього лиш за два кілометри від муру, що захищав Асторію, військо не вірячи у те, що вони досягли цілі на яку витратили понад 11 днів. Вояки пришвидшеним кроком йшли до воріт Асторії, намагаючись як найшвидше дістатись казарм. Могутні та величні ворота у Асторію прикрашались зображенням орла – символу держави. Як тільки вартових було попереджено про військо, то ті одразу ж відкрили ворота. Проте не головні. Хтось із вояків очікував помпезності у поверненні, проте натомість для вояків були відімкнули Східні ворота, котрі знаходилися ближче до казарм, а для короля Західні – котрі мали найкоротший шлях до величного палацу, котрий знаходився посередині міста. Могутні сім веж дивилися зверху на все місто й прилеглі території. Величні вітражі оточували величезні стіни тронної зали, котра знаходилась на півночі палацу. Саме там асторійські королі сходили на трон, приймали доленосні рішення та збирали Велику Раду. Шість поверхів замку робили його найбільшою спорудою разом із храмом Ісіруса в місті. У палаці було все: кімнати, ванні кімнати, кухні, їдальні, зали для прийомів, скарбниця, зали для нарад і зібрань, зали для королівських атрибутів, подарунків та піднесень. Усе це робило його різноманітним та контрастним водночас. 

Королівська повозка вже прибувала до замку. Король, котрий попри лікування не змінювався, а може навіть виглядав трохи гірше. Його обличчя отримало кілька нових зморшок, вираз болю з його обличчя не сходив майже ні на мить. Ліки лише трохи допомагали, але не позбавляли правителя величезних мук. Навіть Торен  – один із найкращих лікарів королівства не міг боротись з цією хворобою. Зупинившись біля східного входу, Його Величність був занесений на спеціальному пристрої з двох палиць, на яких було натягнута тканина, вартовими до своєї кімнати на третьому поверсі. Високі стелі, сірий камінь, вогонь у каміні, гобелени, вази, велике ліжко і стіл на якому стояла золота тарілка із фруктами – все це наче не змінилось, відколи той вирушав у похід, хоча минуло вже майже пів року. Як тільки король був доставлений до кімнати, туди почали сходитись найкращі лікарі та цілителі держави, котрі були знайдені Ельрідом. Вони оглядали його збільшений набряк і дивне утворення схоже на ґулю, котра почала збільшуватись. Вони давали йому різноманітні трави, відвари та настійки. В цю мить принца чекала нелегка розмова із рідними, котрі чекали у тронній залі. 

Як тільки перед принцом відкрились двері тронної зали, той одразу впізнав кожен куточок кімнати: високі стіни із фресками та вітражами, килим, зроблений арабськими майстрами і котрий простягався через всю залу. І на там, на підвищенні, стояли два трони: короля і королеви. Кожен із них був зроблений сотні років тому, а кожен виріз, кожне різьблення було особливим та неповторним. Біля цього підвищення в рядочку стояли всі рідні принца: його матір Елета була одягнута в простору зелену сукню, із довгими рукавами, у намисті з смарагдами і короною на голові. Поряд з нею стояла Анетта – сестра принца. Дівчина вже була досить дорослою, і скоро їй мало бути 16. Її граційний вигляд справляв враження на кожного, а ніжно біла сукня із намистом з перлів та тіарою доповнювала цей гармонійний образ. Тітка Ангіра, як і всі інші, виглядала стривоженою та перемагала в руках рукави своєї темносірої сукні, а біля неї стояв суворий і мовчазний Ельрід, котрий також виглядав досить схвильованим, попри намагання виглядати стримано.

Зайшовши до зали Андель рикував до себе усі погляди присутніх. Матір одразу ж, як тільки принц підійшов обійняла його:

– Анделю, синку, я так рада тебе бачити. Як ти, все з тобою добре ?– одразу ж почала вона, обіймаючи принца.

– Мамо, все добре. А ти як ?– спитав Андель.

– Дякувати богам все добре.

Підійшовши до сестри він обійнявся з нею:

– Анетто, як ти ?

– Спасибі, брате, все добре. А як ти  ?– поцікавилась принцеса випускаючи Анделя з обіймів.

– Дякувати богам, все добре.

Надалі наслідник підійшов до тітки та обійнявся з нею:

– Тітко Ангіро, як ви ? Все добре ?

– Дякуючи богам все добре. Я кожного дня молилась Ісірусу та всім богам, щоб з вами все було добре.

Андель підійшов до Ельріда. Той низько поклонився і промовив:

– Ваша Величносте, вітаю вас у столиці.

– Дякую, Ельріде. І за те, що керував столицею, і за те, що оберігав усю нашу сім'ю.

Привітавшись з усіма рідними Андель став навпроти них і провадив далі, відчуваючи хвилювання через відсутність короля.

– Два тижні тому, ми, беручи фортецю Оріл уже увірвавшись туди помітили, що короля не було з нами. Помітив, вірніше я, і перед цим почув брязкіт обладунків. Батько впав з коня...

– Що ? Ох, Ісірусе, де він і як ? –зі сльозами на очах запитала Елета,– Анделю, де король ?

– Мамо, заспокойся. Отож, король впав з коня. Він нічого не зламав, проте отримав сильні забої і,– на мить запнувшись, сказав,– пошкодив сильно праву нирку. На ній з'явився набряк і наростає ґуля. Це приносить королю багато болі та страждань

 Торен дає йому настійки, але ті лише трохи полегшують його біль, але аж ніяк не можуть вилікувати. Поки що, нам варто сподіватись, що лікарі зможуть віднайти ліки та вилікувати батька...– промовив Андель, бачачи розпач і сльози на очах усіх жінок.

– Я хочу його негайно бачити,– сказала королева і рушила до дверей. За нею побігла Анетта й Ангіра. Вони усі швиденько піднялись по сходах і зайшли в кімнату до короля, котрого як раз закінчували оглядати лікарі.

Той мав не найкращий вигляд, але побачивши всіх рідних посміхнувся і трохи встав, ігноруючи біль.

– Елето, Анетта, Ангіро...– промовив король обіймаючи їх,– я неймовірно радий вас бачити.

– Едарде, як ти, що з тобою ?– одразу почала Ангіра

– Гадаю, Андель вам уже все пояснив. Крім того, Ельріде, дякую тобі за захист моєї сім'ї,– сказав Едард кивнувши чоловіку своєї сестри.