Падіння сокола

Час йшов швидко. Не встигнувши оглянутись, а в Королівстві Асторія минуло 15 років з часу народження доньки короля і радості всіх придворних – Анетта. Дівчина виросла гарною та усміхненою. Її врода вражала навіть найбільших її поціновувачів, а розум заворожував усіх вчителів. Їй легко вдавались усі науки: мистецтво і математика, філософія та письмо. Жодного із двох дітей короля боги не обділили ні талантом, ні вродою. До принцеси сватались багато хлопців та чоловіків: принци Севіру та Аденору, поважні чиновники з Великої Ради, відомі торговці, митці та філософи. Проте усі вони отримували відмову, бо король Едард, котрий любив свою Анетта більше за всі скарби світу, порушивши звичаї, погодився віддати дочку заміж за того, кого та буде по справжньому кохати і бути з ним щасливою. Проте Анетта, маючи в своєму запасі кілька років, не дивилась на жодного жениха. Її не вражали жодні багатства, витвори мистецтва і вірші. Лише один, хто зміг проникнути в її серце, був лицар Арур, довірений вояк короля, котрий не один раз відчував прихильність принцеси, проте розумів одне: хто він такий, щоб навіть думати про принцесу ? Кожен бій, війна та тренуваня велися з думками про Анетту. Як би він не намагався відігнати їх, але образ дівчини був усюди.

Після суворої зими, на початку березня, король Едард зібрав Велику Раду задля обговорення майбутнього походу проти Драгонського королівства. Сидячи у своєму троні, король заговорив до присутніх:

— Шановні члени Великої Ради Королівства Асторія. Ми зібрались тут, у священній залі палацу, котрий сотні років служить місцем для правління усіх королів нашої держави. Сьогодні, я ухвалю доленосне рішення, котре вплине на нашу державу і всі Великі землі. Ми довго терпіли те, як драгонці робили спроби провокації, але на цей раз, після того як вони посміли нахабно напасти на кілька наших сіл я не стану цього терпіти – сказав король і встав з трону – я оголошую війну Королівству Драгонія ! Негайно відправте гінця з відповідним указом про формування війська і похід на землі Драгонів ! – вигукнув король і зала заповнилась оплесками радників та чиновників. 

Протягом 4 місяців йшла підготовка до походу. Гострилися мечі, списи і стріли, готувалися катапульти і кіннота. Ковалі ковали нову зброю та обладунки, воїни щодня від сходу до заходу тренувались, припаси збиралися, діжки зі смолою вантажили на вози, збирали намети і все необхідне. Едард, розуміючи, що його держава як ніколи сильна, має захистити себе і свої землі, інакше драгонці та всі інші вороги подумають, що їм легко минеться те, що вони захочуть відібрати асторійські території. В переддень походу, король і принц зібрали у тронній залі всіх своїх рідних та близьких: дружину Елету, дочку Анетту і сестру Ангіру. На останок, король попрощався з усіма.

Підійшовши до Елети, король промовив:

– Бережи себе, моя гірська квітко. В цей нелегкий час я покладаюсь на тебе і на Ельріда в управлінні державою за час моєї відсутності – сказав Едард.

– І ти себе бережи, королю мого серця і душі. Я буду молитись богам, щоб ви як найшвидше повернулись з перемогою, живі та здорові, – сказала Елета обіймаючи чоловіка.

Підійшовши до дочки, він сказав:

– І ти, доню моя, слухай маму і бережи себе – промовив до доньки король і поцілував її у лоб. На кінець він підійшов до своєї сестри і взявши її за руки сказав:

– Ангіро, сестро, потурбуйся про Елету і Анетту і бережи себе – сказав правитель і обійняв свою сестру. 

Потім, по черзі попрощався і Андель.

– Мамо, не плач. Ми обов'язково повернемось із перемогою і все буде добре – сказав принц і обійняв Елету, чиї очі були повні сліз 

– Бережи себе, Анделю. Ти знаєш, якщо з тобою щось станеться, то ліпше мене забере Ісірус, аніж я це переживу.

– Все буде добре, не хвилюйся. Це частина життя кожного чоловіка. І ти, Анетто, турбуйся про маму і не порушуй правил – сказав усміхнено Андель, повернувшись до сестри і обійнявши її. 

– І ви, тітонько, не хвилюйтесь і моліться за нас, – сказав Андель, обіймаючи тітку.

– І ви бережіть себе. Я буду зранку і ввечері молитись богам, щоб ті принесли вам перемогу із найменшими втратами, – сказала Ангіра, сумно поглядаючи на брата і племінника.

– Що ж, настав наш вирушати. Ельріде, пам'ятай, я надіюсь на тебе і твою мудрість в управління державою. Захищай мою сім'ю поки ми захищатимемо нашу державу. Я сподіваюсь, що ти мене не підведеш, – сказав Едард до високого чоловіка середнього віку з чорною бородою, де виднілась сивина і зеленими очима, котрий стояв неподалік. 

– Можете покладались на мене, Ваше Величносте.

Едард разом із Анделем рушили до великих дверей. І там, спускаючись до головного входу в замок, він на мить озернувся і подумки попросив благословення у пращурів.

Сонце пекло нестерпно. Як на зло за кілька тижнів подорожі дощ був лише один раз, і той, лише злегка зміг намочити землю. Від руху тисяч вояків здригалась земля. На самому переду за кілька кілометрів від них їхали розвідники, щоб військо не потрапило у засідку. Тисячі вояків з мечами створювали страшенний гамір. Тисячі вояків зі списками, луками і на конях виглядали велично і безстрашно. Чоботи вдарялись об землю лякаючи звірів навкруги. Десятки катапульт здатні були руйнувати найсильніші мури, сотні возів тягли спорядження, зброю, обладунки та продовольство. Тисячі коней везучи воїнів та тягнучи спорядження створювали цілий потік з маленьких частинок, де кожен був по своєму особливий та відіграв свою роль. 

Стаючи на перепочинок кожен займався своїми справами: вояки гострили мечі, списи та стріли, майстри перевіряли надійність катапульт, кухарі варили їжу, а король, принц і командири роздивлялись карти, слухали доповіді розвідників та готувались до нападу.

– Ми контролює фортецю Білрід, а значить, нам відкритий шлях до фортеці Оріл, і захопивши неї ми захопимо цілий Ворнін, де знаходяться шахти із залізом. Саме з них Алан бере собі третину заліза для війська, – сказав Андель, показуючи мечем на карту. Всі командири і король його уважно слухали, бо знали, що Андель попри юний вік, 19 років, чудово розумівся на війні та картах.