Правління Едарда

Король Едард зійшов на престол у молодому віці. Йому було лише 24. Саме він став чотирнадцятим правителем Королівства Асторія. Тим не менш, молодий глава держави одразу завоював повагу та любов свого народу. Його доброта, чесність та мудрість змусили народ щиро та віддано служити новому королю. Після смерті його батька, короля Ранкора, Едард зумів знову відновити могутність Асторії. Король Ранкор чи не найбільше за всю історію держави воював. Значні походи проти Королівства Драгон і боротьба з бандитами, котрі оселились в лісах на півночі, виснажували скарбницю та військо. Сам же король Ранкор більшість часу свого правління провів у військових походах та битвах, що навіки дало йому прізвисько Ранкор "Войовничий". Він зумів захопити фортецю Білрід, одну з найбільш неприступних не лише у Королівстві Драгонія, а і в цілих Великих землях. Після цієї поразки, Драгонія давно зачаїла смертельну лють, а їхній король Вівдір не раз намагався її відвоювати, хоча все закінчувалося лиш морем пролитої крові. Помер король Ранкор, як і годиться воїну, в бою, захищаючи свою державу від нападників з Драгону. Відтоді, через кілька днів по смерті Ранкора II,  принц був коронований як Едард ІІІ. Початок його правління був нелегкий. Виснажене військо, напівпорожня скарбниця, війна з Драгоном... Він, використовуючи своє вміння дипломатії зумів домовитись про мир, звісно, використовуючи все ще міцну армію. Син Вівдіра І, король Алан ІІІ, розуміючи, що його друга фортеця, котра контролювала іншу половину провінції Ворнін, на межі падіння, швидко домовився з молодим Едардом про мир, розуміючи, що йому вдалось вберегти його державу від найбільшої поразки, і від захоплення цілої провінції Ворнін, половину якої і так контролювала Асторія. Асторійські жителі два дні та дві ночі святкували завершення виснажливої війни з Драгоном, у якій полягло чимало вояків, а більшість грошей йшли на військо. Молодий король почав правити країною, де народ і військо були виснажені та деморалізовані, а прибутки йшли на потреби війська. Його політика була націлена на відновлення держави. У всій Асторії було почато маштабні будівництва. Дороги, мости, канали, базари і площі. За кілька років Асторія почала відновлюватись і повертатись в часи колишньої величі й могутності. Король, гордо сидячи на своєму троні у розкішних шатах приймав шану з боку послів інших держав. Його розкішний трон, зроблений з найкращого і найстарішого гірського дуба. Елегантне і складне різьблення прикрашало об'єкт, на якому сиділи десятки королів Асторії. Десятки королів на ньому зустрічали послів. Десятки королів сідали на нього у своїх розкішних мантіях і коронах. Так і було з Едардом. Його коронація стала яскравим променем серед сірого смутку в державі. Корона, що була створена першим королем Аскіром, виблискувала смагардами, рубінами, алмазами і перлами. Мантія, обшита дорогим хутром повільно і поважно спадала на його плечі. Саме у такому вигляді він приймав гостей, ішов на війну та виступав перед народом. Через кілька років після його сходження на престол, коли справи у королівстві налагодились і Едард зміг думати про щось інше ніж про війни, будівництво і наповнення скарбниці, його радник все ж переконав короля одружитись, бо всі чудово розуміли, що Едард – єдиний представник престолу із могутнього і давнього роду Андерів. Йому пропонували чудових красунь із навколишніх королівств і навіть тих, які знаходились поза Великих земель. Проте жодна із них не припадала йому до душі так, як донька короля Рікма із далекого Королівства Кітея. Елета була ніжна і граційна, русяве волосся пасмами спадало на її плечі. Тонка талія, чіткі риси обличчя і карі очі зачарували Едарда, наче п'янкий запах бузку. Вже через місяць столиця Асторія наповнилась гучними гуляннями, музикою і веселощами. Ярмарки небачених розмірів, дивовижні розваги і розкіш на яку не шкодували ні срібняка: все це сколихало столицю три дні та три ночі. Найкраща дичина впольована у густих лісах Асторії, риба привезена із бурхливих річок на півдні, найкращі фрукти із садів столиці, вина зроблені з найкращого винограду і пиво зроблене в найкращих дубових бочках і з ячменю вирощеного на полях поблизу Туру, не закінчувались на столах. Тисячі бідних і нужденних були нагодовані з наказу короля, а ще тисячам було роздано монети в честь свята. Сукню Елети, колись принцеси Королівства Кітея, а тепер уже королеви Асторії, було шите найкращими кравцями із дорогих заморських тканин, що мали назву шовк і атлас. Корона виготовлена придворними майстрами була прикрашена рубінами і смарагдами, а її мантія розкішно лягала на плечах додаючи їй королівського образу і пошани. Вона вміла дивувати: своїм титулом і скромністю, красою і невимушеністю, елегантністю і силою водночас...

Сотні поважних гостей оселили палац в Асторії: королі та королеви з інших держав, поважні родини Королівства Асторія, мудрі вчені, досвідчені лікарі й цілителі, мудреці та філософи...

Кімнати замку були заповнені подарунками: розкішні килими від арабських султанів, картини від візантійського імператора, золотий посуд і приладдя, дорогі тканини і прикраси. 

Життя Едарда і Елети почалось із кохання і справжнього щастя, що навіть для осіб королівської крові було рідкістю. Через рік дружина правителя народила первістка. Хлопчик народився здоровим, сильним і жвавим. І королева і принц отримали благословення богів, бо навіть королівські сім'ї не завжди могли похвалитись тим, що і матір, і маля вижили. 

Хлопчика назвали Андель. У віруваннях асторійців, це ім'я означало "благословенний". Король, почувши звістку про дитя, наказав влаштувати пишні гуляння. В містах лилося вино по самі вінця, грали музиканти на арфах, а небо, немов гострі мечі, розрізали трубадури. Скрізь ходили жонглери і акробати, а із замку неслися безкінечні вози із їжею для нужденних. Вся країна раділа, і Його Величність міг спати спокійно, знаючи, що йому буде на кого залишити престол.

Протягом перших років маленький принц виявив не абияку спритність та одразу ж сподобався своїм доглядальницям. Маленький хлопчик мав гарні сірі очі, червоні щічки, а його погляд і дії були спрямовані на пізнання всього, що оточувало. З юних років наслідник трону знав, що перед ним є обов'язок, визначний ще при народженні і ще тоді, коли він перебував у утробі матері, обов'язок, що був визначений долею та богами: стати королем і правити своїм народом, вести його до нових вершин та зробити все, аби покращити життя своїх підданих. Ще змалку Андель як найвправніше робив усе: читав, писав, рахував, вивчав філософію, стародавні писання і мистецтво, а придворні воїни завжди хвалили хлопця за гарне володіння мечем і влучні постріли з лука.