Розділ 16

Тея

​Я нервово ходила вздовж рядів гігантських здичавілих рослин. Думки перебивали одна одну. Ерік запевнив мене, що ректор прибув у палац із моїм братом і зараз хлопчик у цілковитій безпеці, але поки я не побачу його на власні очі, серце не могло заспокоїтися.

​Проте страх повільно поступався місцем новому, раніше незнайомому відчуттю — гордості. Мої батьки були великими людьми. Документи, які передали мені після того, як їх прочитали королі, підтверджували кожне слово ректора.

​Тепер я розуміла, звідки в мені ця нестримна магія, яка вирвалась у коридорі. А ще… я згадала, як легко мій магічний хлист зламав кістку Рета. Я вдарила набагато сильніше, ніж планувала. Ця сила могла бути руйнівною, якщо її не приборкати. Мені потрібен був контроль. Можливо... Академія двох Світил прийме нову студентку? Цікаво, які взагалі там умови навчання…

​Я зупинилася біля вікна, вдивляючись у темряву саду.

Але ж... тепер я офіційна наречена спадкоємця Світлого престолу.

Як взагалі так сталося?

​Не те щоб я цього не хотіла. Безодня, та останнім часом я тільки про нього й думала! Але... отак? Через політичний ультиматум? Через те що я допомогла йому спіймати зрадників? Це було нечесно щодо нього. Крістіан не заслуговував на шлюб із примусу. Він мав право обрати дружину за власним бажанням, а не тому, що так вирішили королі, навіть якщо для цього йому доведеться скликати ще один Відбір.

​Скляні двері тихо рипнули.

Я різко обернулася. На порозі стояв Крістіан. Він зняв свій парадний мундир, залишившись лише в білій сорочці з розстебнутим коміром. Чоловік виглядав втомленим, але коли наші погляди зустрілися, у його очах спалахнув такий вогник, від якого в мене перехопило подих.

​Він повільно підійшов ближче, зупинившись за крок від мене.

— Теє... — його голос був низьким, ледь хрипким. — Я не хотів, щоб усе сталося так.

​Моє серце провалилося в п'яти.

Отже, я мала рацію. Він не хотів цього. Він просто підіграв ситуації, щоб урятувати мене перед королями, а тепер прийшов сказати, що все це була лише вистава. Я прикусила губу, відчуваючи, як очі зрадницьки починають пекти.

​— Тобі не варто переживати, — швидко, намагаючись звучати спокійно, промовила я. — Ми пояснимо все королям. Я щось придумаю. Ти не мусиш зі мною одружуватися…

​— Ти не зрозуміла, — Крістіан зробив ще один крок, скорочуючи відстань між нами до мінімуму. — Я не хотів, щоб тебе примушували. Знову. Ти все своє життя робила те, що тобі наказували інші. Ти заслуговуєш на свободу. Тому я скасую весілля, розірву заручини й візьму гнів монархів на себе. Я відпущу тебе. Ти нічого мені не винна.

​Я завмерла. Шок прикував мене до місця. Розум кричав відступити від нього хоча б на крок, щоб захиститися від цього нестерпного болю, але тіло не слухалося.

— Ти... ти відпускаєш мене? — мій голос зірвався на шепіт.

​Крістіан заплющив очі, а коли розплющив, то ніжно взяв мою руку у свою.

— Так. Але... я б віддав усе на світі, щоб ти стала моєю дружиною, — гаряче, не відводячи погляду, вимовив він. — Знаєш, я нещодавно зрозумів, що кохаю тебе. І я був би найщасливішим чоловіком в обох королівствах, якби ти погодилася. Але я не тиснутиму. Ти вільна, Теє. Чи залишатися вирішувати тільки тобі.

​Він кохає мене.

Ці слова закружляли в моїй голові, витісняючи всі сумніви, страхи та втому цих нескінченних днів. Уперше за багато років переді мною були відчинені всі двері. Я могла поїхати. Могла стати ким завгодно. Це був мій перший справжній, свідомий вибір.

​І я точно знала, чого хочу.

Я підняла вільну руку і ніжно поклала долоню на його гарячу щоку. Крістіан здригнувся, затамувавши подих.

— Тоді я залишаюся, — прошепотіла я, дивлячись у його розширені очі. — Бо я теж тебе кохаю.

Крістіан завмер. На якусь мить він просто перестав дихати, ніби боявся, що мої слова — це лише ілюзія, яка зараз розсіється. Він повільно заплющив очі, притискаючись щокою до моєї долоні, і його плечі ледь помітно здригнулися.

— Ти справді цього хочеш? — ледве чутно, хрипко прошепотів він, даючи мені останній шанс відступити.

Замість відповіді я сама подалася вперед, торкнувшись своїми губами його губ. Очі Крістіана спалахнули. Він видав глухий, рваний видих, його руки миттєво обвили мою талію, і він відповів на поцілунок. Спочатку це був ніжний, обережний дотик, який з кожною секундою переростав у відчайдушний, жагучий, сповнений полегшення і пристрасті.

​Я запустила пальці в його волосся — так давно хотіла це зробити, — відповідаючи з такою ж силою.

Крістіан відірвався від моїх губ, щасливо розсміявся і, підхопивши мене на руки, закружляв по оранжереї. Мій сміх луною рознісся під скляним куполом.

​Ми вийшли з оранжереї, тримаючись за руки. На душі було так легко, ніби в мене виросли крила.

Невже це відчуття називають щастям?

​Ми звернули в напівтемний коридор, що вів до головного крила, і раптом Крістіан різко зупинився, смикнувши мене за руку.

У ніші, схованій за статуєю якогось древнього короля, почувся підозрілий шурхіт. Хтось важко дихав.

​Крістіан інстинктивно потягнувся до меча, ми обережно підійшли і... завмерли.

Притиснувши леді Лану спиною до гобелена, стояв генерал Ерік. Його руки міцно тримали дівчину за талію, а губи жадібно цілували її шию. Лана, заплутавши пальці в його ідеально зачесаному волоссі, тихо, щасливо стогнала.

​Ми з Крістіаном перезирнулися і ледве стримали сміх.

— Кхм, — голосно прочистив горло принц.

​Ерік відскочив від дівчини так швидко, ніби його вдарило магічним пульсаром. Лана пискнула, миттєво сховавши своє палаюче обличчя в долонях.

Генерал кілька секунд хапав ротом повітря, гарячково обсмикуючи свій зім'ятий мундир. Його вуха були червоними, як червоноквітка.

​Прокашлявшись, Ерік випростав спину, прийняв ідеальну військову стійку і, дивлячись в очі Крістіану, серйозно промовив: