Розділ 14

Тея

Після напруженої розмови в кабінеті кронпринца нас відправили назад до покоїв — чекати, поки Крістіан виб'є в королів згоду на наш божевільний план.

Ми з Ланою сиділи в моїй кімнаті. Ззовні двері тепер підпирали двоє кремезних вартових генерала Еріка, і приглушений дзенькіт їхніх обладунків був єдиним, що не давало мені остаточно збожеволіти від паніки. 

Я нервово розтирала крижані долоні, раз у раз кидаючи погляд на великий настінний годинник.

Лана міряла кроками пухнастий килим. Вона то неспокійно заламувала руки, то поправляла ідеально розчесане золоте волосся.

Десь о третій дня двері прочинилися, і вартовий мовчки передав мені складений удвоє пергамент.

«Усе в силі. Готуйтеся. К.»

Ми з Ланою перезирнулися, і серце в моїх грудях затріпотіло. Як саме Крістіану вдалося вмовити обох монархів піти на цей ризик — я поняття не мала, але він зміг. 

Чи усвідомлювала я, що ризикую життям? Звісно. Але коли було інакше? Зараз від нашої витримки залежало те, чи потоне цей світ у крові, тому я просто не мала права думати лише про себе.

— Усе буде добре, Теє, — голос Лани злегка тремтів, хоча вона відчайдушно намагалася усміхатися. — Ви... Ти найсильніша з усіх, кого я знаю. Ти обов'язково впораєшся... — вона різко замовкла стиснувши губи.

По її напружених плечах і винуватому погляду було видно, як сильно дівчина карала себе за те, що в кабінеті сама ж і запропонувала мою кандидатуру на роль наживки.

Я підвелася і, підійшовши до неї, м'яко накрила її холодні пальці своїми.

— Ти молодець, Лано. Все добре, — твердо сказала я, хоча всередині в мене все стискалося. — Ми впораємося, бо ми не самі.

Пройшло ще кілька тягучих годин, за які нам принесли обід. Він так і залишився недоторканим на таці — шматок просто не ліз у горло.

І от у двері коротко постукали. До кімнати, в супроводі варти, зайшли одразу троє служниць. У їхніх руках був величезний чохол із темного оксамиту. Вони мовчки, не підіймаючи очей, повісили його на ширму, розстебнули блискавку і, вклонившись, вийшли.

Дихання перехопило, а пальці мимовільно потягнулися до тканини.

Це була сукня глибокого відтінку темного сапфіра. Строгий, ідеально скроєний силует із розкішним шлейфом був розшитий тисячами дрібних срібних кристалів, які спалахували від найменшого руху, наче зоряне небо.

Зі складок тканини на підлогу м'яко впав невеликий білий прямокутник. Я підняла цупкий папір на якому було виведено:

«Наречена повинна сяяти на балу. Вибач мені. К.»

Я притисла клаптик паперу до грудей і глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати серцебиття. Крістіан просив вибачення за те, що змушений виставити мене перед убивцями, але певно намагався зробити цей момент менш болючим. Я була безмежно вдячна йому за те, що він розумів мій ризик, а не просто віддав королівський наказ. Саме це і вражало в ньому найбільше: кронпринц виявився набагато людянішим за багатьох "простих" людей, яких я знала.

— Це фантастика! — Лана кружляла навколо сукні, заворожено розглядаючи її з усіх боків. А потім зупинилася, перевела погляд на мене і, кумедно схиливши голову набік, хитро примружилася. — Теє, а ти чого так почервоніла? Думаєш про принца?

Я шоковано витріщилася на подругу.

— Та ні... Чого б це?

Вона тихенько пирхнула і всілася на край ліжка, гойдаючи ногами.

— Ой, та навіть сліпий би помітив, як між вами іскрить, коли ви поруч! Думаю, Його Високість дуже навіть не проти бачити тебе своєю реальною нареченою, — дівчина знову хіхікнула, на мить забувши про весь жах навколо.

— Не кажи дурниць, — різко обірвала її я, відчуваючи, як щоки палають. — Навіть якби й так, це неможливо. Хто він, а хто я? Не забувай: для всього світу я — леді Селена. А насправді просто фальшивка.

Обличчя Лани в одну мить спохмурніло. Усмішка зникла.

— Вибач, — прошепотіла вона, винувато опустивши очі.

Я підійшла і поклала руку їй на плече, пом'якшуючи тон:

— Нічого. Світлий принц дійсно виявився гідним чоловіком. Але я знаю ще одного...

Лана запитально підняла брову.

— Генерал Ерік.

Щоки білявки миттєво залило густим рум'янцем.

— От між вами я точно бачила цілу хмару маленьких сердечок, — подражнила її я.

Лана відмахнулася руками, але куточки її губ зрадницьки поповзли вгору.

— А от я не стану відпиратися! Генерал дійсно такий... такий гарний. І мужній. І сильний...

Я зі сміхом закотила очі.

— О, подруго, та ти вже по вуха вляпалася.

Лана почервоніла ще дужче. Вона трохи пом'ялася, граючись складками пледа, але все ж тихо запитала:

— Як думаєш, а він... він міг би...

— Я думаю, що генерал поділяє твої почуття, — впевнено сказала я згадуючи якими очима чоловік дивився на подругу. — Не хвилюйся і збирайся. Сьогодні обов'язково віддай йому один танець.

— Але ж…

— Просто довірся генералу і принцу. Нічого не станеться, якщо ти розслабишся хоча б на п'ять хвилин.

— А ти? — Лана серйозно подивилася мені в очі. — Що ти будеш робити з принцом?

Я ще раз глянула на клаптик паперу, затиснутий у руці, і важко зітхнула.

Чи відчувала я щось до цього чоловіка? Я згадала нашу першу зустріч, гострі словесні пікіровки, його погляди... і моє серце знову застукало швидше.

Ох, Лано, я теж вляпалася... Я теж.

У цю саму мить двері розчахнулися, і до кімнати влетіла ціла армія служниць, заносячи скриньки з косметикою, шпильками та прикрасами. Вони миттєво взялися до роботи, не залишаючи нам із Ланою жодної секунди на продовження розмови.

Мене затягнули в корсет так, що я ледве могла дихати, але це змусило спину випрямитися струною. Коли волосся вклали у високу, елегантну зачіску, закріпивши срібними гребенями, я глянула у велике дзеркало.

Звідти на мене дивилася незнайомка. Королева, якій цей титул належав лише на одну небезпечну ніч.