Розділ 12

Крістіан

За що мені це все?

Я міряв кроками кабінет, до хруску в пальцях стискаючи звіти слідчих. Усе летіло в безодню.

​Темний король мав прибути вже завтра вранці через портал, у супроводжувані родичів загиблої претендентки. Батько ж лютував. Наганяй, який отримав від нього Ерік, певно, чули в обох королівствах. Усе, що сталося в Домі Випробувань, загрожувало перерости в повноцінну війну, якщо ми швидко не знайдемо вбивцю. Або змовників, якщо їх кілька.

​Поки було незрозуміло, чи пов'язані обидві смерті між собою. Але наче цього було мало, батько висунув ультиматум — обрати дружину до приїзду Темного короля. Тобто негайно.

​— Обери вже когось і покінчимо з цим! — гаркнув він і в пориві гніву грюкнув дверима мого кабінету.

​Я зупинився і з силою потер обличчя долонями.

Безодня...

Я чудово розумів, що політично він правий. Швидкий шлюб з Темною аристократкою міг би продемонструвати стабільність Двору при зустрічі з Темним королем і збити хвилю паніки. Але... як я мав обирати в таких умовах?

​Кинув звіти на стіл та важко опустився в крісло і відкинув голову на спинку.

Доки всі найкращі слідчі королівства та Ерік особисто намагався знайти хоч одну зачіпку, пропрацьовуючи мотиви й складаючи пазли, я мусив сидіти тут і вибирати собі дружину.

Чудово. Просто чудово.

​Ерік, виходячи з кабінету, лише похмуро буркнув щось на кшталт: «Мені б твої проблеми» — і пішов давати прочухана варті. А я... А я клятий кронпринц, який не мав права на власні бажання.

​Я знову потер перенісся. Що ж, хто там лишився у Відборі?

Гарненька дівчина з родимкою біля верхньої губи. Вона намагалася загравати зі мною ще за столом і гучно сміялася з кожного мого слова, навіть коли вони були сухими й формальними. Боги, я з нею здурію на другий день.

Хто ще? Леді Лана. Дівчина з величезними, наляканими синіми очима. Наймолодша у Відборі, вчорашня дитина. Я здригнувся, згадуючи, як її трясло від шоку біля тіла і як вона відчайдушно чіплялася за руку Селени. Чи може з неї вийти гарна королева? Певно, що так, років через п'ять. Але точно не зараз.

​Селена.

Я різко підвівся і пройшовся кабінетом.

Нервово ковтнув, згадуючи її впертий погляд і наші зухвалі словесні пікіровки. О так, вона могла б стати ідеальною королевою... якби не одне "але".

​Я з силою стиснув кулак.

Якби вона не була підозрюваною в убивствах та шпигунстві.

​Підійшовши до вікна, я сперся руками на підвіконня, розглядаючи порожні садові доріжки, освітлені магічними ліхтарями.

Потужність її магії сьогодні вражала. Ми з Еріком домовилися поки не розповідати про те, що бачили, нікому, доки не перевіримо все самі. Королі, коли йдеться про безпеку держав, бувають надто параноїдальними та категоричними.

​А мені... Хай йому грець, мені відчайдушно не хотілося руйнувати цій дівчині життя. Щось усередині мене вперто кричало, що я помиляюся у своїх підозрах.

​Рух на доріжці внизу привернув мою увагу. Хтось у темному плащі швидким, обережним кроком віддалявся від палацу в бік старих садів.

Я отетерів. А де, трясця, варта?!

Я вже набрав у легені повітря, щоб гаркнути у вікно і підняти тривогу, але різко задихнувся власним подихом.

​Таємнича постать саме проходила біля одного з ліхтарів, коли порив нічного вітру різко збив каптур з її голови. Місячне світло вихопило з темряви хвилі густого чорного волосся, що розсипалося по плечах.

Я б упізнав цю фігуру з тисячі.

Селена.

​Безодня, невже це все справді справа її рук?

Вона швидким рухом накинула каптур назад і прискорила крок, ховаючись у тінях.

​Більше не роздумуючи ні секунди, я зірвав зі стільця свій плащ і кинувся навздогін. Якщо вона йшла на зустріч зі своїми спільниками — я мав побачити це на власні очі, перш ніж виносити вирок.

​Вислизнувши з палацу який і дійсно майже не охоронявся на цьому фланзі, здається, Ерік наривався на ще один монументальний наганяй, тепер уже від мене, я накинув на себе звичну ілюзію найманця з нижнього міста. Наздогнавши дівчину на безпечній відстані, нечутно рушив слідом. Вона рухалася неймовірно обережно, прораховуючи кроки. Занадто професійно для простої аристократки. І це аж ніяк не додавало їй балів довіри в моїх очах.

​Коли дівчина пірнула до закинутої скляної оранжереї, мої нерви натягнулися до межі. Що, якщо там дійсно чекають її спільники? Від однієї думки про те, що всі мої підозри виявляться правдою, мене аж нудило. Я й сам не міг до кінця зрозуміти, чому мені так відчайдушно хотілося помилятися саме щодо неї.

​Я не став заходити відразу. Зробив глибокий вдих, приборкуючи емоції, і скинув шкіряні рукавиці, дозволивши бойовій магії зібратися на кінчиках пальців. Сформувавши в долоні пульсар, я акуратно прочинив старі двері.

​І завмер.

Я встиг якраз тієї миті, коли двоє здорованів у масках жорстко притисли Селену до кам'яної підлоги, а третій силоміць розтискав їй щелепи, намагаючись влити до рота якесь сріблясте зілля.

​Вони щось зовсім не були схожі на дружніх спільників. Я на долю секунди застиг, намагаючись осягнути, якого ляду тут відбувається.

​Але відчайдушний, глухий стогін опору Селени миттєво вивів мене із заціпеніння. Вдаривши ногою двері, я з розмаху жбурнув магічний пульсар.

Згусток енергії врізався в руку одного з нападників. Флакон вилетів з його пальців, зі дзвоном розбився об камінь і розтікся калюжею біля ніг Селени, мерзенно шиплячи й пропалюючи підлогу.

— Відійшли від неї! — мій голос під магією ілюзії прозвучав низько.

​Звісно, ніхто не послухав. Вони ніколи не слухають.

​Найманець, що притискав її руки, різко підвівся і жбурнув у мене вогненний заряд. Я відбив магію коротким пасом вільної руки, скоротив дистанцію і всадив йому чобіт під ребра з такою силою, що він зі стогоном скрутився на підлозі.

​Тієї ж миті дівчина скористалася заминкою. Вона блискавично перекотилася по кам'яній підлозі, уникаючи удару іншого нападника. З її долонь зірвалася хвиля Темряви, яка жбурнула його назад. Чоловік із тріском врізався головою в масивний вазон із гігантською папороттю і безтямно сповз додолу.