Розділ 10

Тея

Настирливий, ниючий біль у шлунку змусив мій організм прокинутися раніше за мене.

Я розплющила очі й кілька секунд просто дивилася на розшитий золотом балдахін над ліжком. Поруч, згорнувшись калачиком і міцно вчепившись у край ковдри, тихо сопла Лана. Вчора ввечері вона так тремтіла, що я просто не змогла відправити її до власної кімнати. Запропонувала залишитися зі мною — ліжко було настільки величезним, що тут вільно помістилися б і четверо. Лана погодилася з такою вдячністю, ніби я врятувала їй життя. Хоча, хто зна, можливо, так і було.

А от від вечері ми відмовилися обидві. Коли служники залишили під дверима срібні таці з вишуканими стравами, ми лише перезирнулися і мовчки відсунули їх далі в коридор. Страх перед отрутою виявився сильнішим за голод. Але зараз, коли сонце вже заливало кімнату, мій шлунок влаштовував справжні бунти.

Я обережно, щоб не розбудити дівчину, сіла на краю ліжка.

— Ти вже не спиш? — пролунав тихий, хрипкий зі сну голос леді Лани. Вона потерла очі, сідаючи поруч.

— Намагаюся переконати свій шлунок, що голодування корисне для ясності розуму, а перед першим випробуванням це саме те, що треба, — натягнувши на обличчя усмішку, сказала я.

Лана слабо всміхнулася у відповідь, але її руки дрібно затремтіли.

— Сьогодні перший етап. Я так хвилююся... Боюся, що мої ноги взагалі не дозволять мені вийти з цієї кімнати. Що ми будемо робити, леді Селено?

Я взяла її холодні пальці у свої.

— Виживати. Слухайте мене уважно: не намагайтеся бути першою, зробити краще за всіх. Це лише додасть хвилювань. Будьте собою і вірте в свої сили. Ви зможете, я в вас вірю! Я буду поруч, підтримаю.

Дівчина зітхнула й кивнула.

Ми почали збиратися. Біль у животі трохи вщух, і я видихнула з полегшенням — ще тільки цього мені не вистачало на Відборі. Щоб безпечно вилетіти, потрібен був ясний розум, а як тут думати, коли тебе відвертає спектр гострих шлункових спазмів?

Ми ледве встигли привести до ладу сукні, коли тишу палацу розірвав низький, вібруючий звук гонга.

Не встиг він стихнути, як у коридорі почувся тупіт, і у двері гучно постукали. На порозі стояв той молодик... Рет. Його мантія виглядала зіжмаканою, окуляри знову з'їхали на кінчик носа, а в руках він стискав стос якихось сувоїв.

— Доброго ранку, леді! — він нервово поправив окуляри. — Усі за мною, прошу вас. Час випробування настав.

Ми вийшли в коридор, де вже збиралися інші претендентки. Вони виглядали не менш виснаженими, ніж ми.

— Це просто нечувано! — обурювалася вродлива дівчина з милою родимкою біля верхньої губи, поправляючи зачіску. — Нас навіть не погодували! Як я маю проходити відбір, якщо ледве на ногах стою від голоду? Мій батько дізнається про це! Ці Світлі — просто варвари!

Живіт Лани голосно й жалібно забурчав, повністю погоджуючись із цими словами. Дівчина почервоніла, закрила його руками й, відвернувшись до стіни, втупилася в неї поглядом, немов хотіла злитися з нею.

Я заспокійливо поплескала її по плечу, і ми рушили коридором.

Рет лише винувато щулився, ведучи нас усе далі від нашого крила. Ми вийшли на вулицю, у прохолодне ранкове повітря, і попрямували до заднього двору палацу.

Нас підвели до старої, але міцної кам'яної будівлі, яка різко контрастувала з білосніжним мармуром замку. Здається, раніше це був будинок для старшої прислуги або казарми варти.

Біля входу на нас уже чекали. Генерал Ерік стояв, ідеально виструнчившись, його рука лежала на ефесі меча. Поруч із ним височів кронпринц Крістіан, а трохи позаду тупцювали кілька радників Світлого та Темного Дворів.

Я сповільнила крок, роздивляючись своїх конкуренток.

Нас було п'ятеро. Дівчина, що обурювалася через сніданок. Тиха, непомітна брюнетка, яка взагалі не підіймала очей від землі, через що я не мала змоги її роздивитися. Та дівчина, яка трималася віддалік від усіх, із високою зачіскою на рудому волоссі. Здавалося, щоб спорудити на голові таке, потрібно було не спати всю ніч. Вона ідеально прямо тримала спину й кидала на всіх такі погляди сірих очей, наче біля неї стояли не люди, а брудні плями. О, я добре знала цей погляд, тому одразу здогадалася, що характер у цієї рудої леді не цукор, і краще їй на очі не потрапляти — вип'є всю кров.

Ну і ми з леді Ланою. Я взагалі не могла уявити, хто з дівчат більше пасував би на роль королеви, і все частіше зиркала на Лану. Відверто кажучи, з усіх претенденток вона мала цілком слушний вигляд для цієї ролі. От тільки їй поки не вистачало сміливості та впевненості в собі. Але ж це справа досвіду.

Раптом руда дівчина, що стояла трохи попереду, повернула голову, і наші погляди зустрілися. Вона пропалила мене таким гидливим поглядом, що мене аж пересмикнуло.

Та якого біса? Я ж навіть не дихала в її бік!

Я швидко відвела погляд і тут же натрапила на інший. Крістіан спостерігав за мною. Його погляд був важким, пильним, від нього по шкірі бігли сироти.

Та йохана ж ти безодня, кронпринце! Тільки того, щоб ти звертав на мене увагу на очах у цих хижачок у сукнях, мені й не вистачало.

Я кинула на нього обурливий, попереджувальний погляд. Кронпринц на секунду ледь помітно розширив очі від такого зухвальства, а потім похмуро звів брови.

— Леді, вітаю вас на першому — і, зважаючи на обставини, майже фінальному — етапі Відбору, — гучно почав один зі Світлих радників. — Через скорочення термінів ми об'єднали кілька випробувань в одне. Ви знаходитеся перед Домом Випробувань. Тут три поверхи.

Рет метушливо вибіг наперед, роздаючи кожній з нас невеличкі номерки.

— На першому поверсі вам доведеться застосувати логіку та знання стародавніх рун, щоб відкрити двері, — продовжував Світлий радник. — На другому — продемонструвати витримку та знання етикету в стресовій ситуації. Третій поверх — випробування вашої магії.

Він зробив паузу й прокашлявся. Принц переступив з ноги на ногу.