Розділ 8

Крістіан

​Служниця лежала на мармуровій підлозі, неприродно вигнувшись. Її очі були широко розплющені в останньому нападі паніки, а на посинілих губах застигла густа чорна піна. Поруч валялася перекинута срібна таця, розбиті кришталеві келихи та калюжа дорогого червоного вина, яке зараз нагадувало свіжу кров.

​Старий палацовий цілитель піднявся з колін, тремтячими руками витираючи піт із чола. Його очі розгублено бігали.

​— Я не розумію, Ваша Високосте, — пробурмотів він, дивлячись на свої магічні амулети, які залишалися абсолютно тьмяними. — Симптоми — судоми, зупинка серця — усе це вказує на те, що використали сильну отруту. Але... мої сканери мовчать.

​— Тобто як «мовчать»? — різко перепитав Ерік, нависаючи над цілителем.

​— Немає жодних слідів токсинів чи магічного втручання. Ні в крові дівчини, ні в залишках вина, ні на таці, — розвів руками старий. — Це неможливо, але факт залишається фактом. Ніби вона просто впала і померла сама по собі, а піна... це якась незвична реакція організму. Хто б це не зробив, він працює настільки чисто, що обійшов усі стандартні перевірки нашого Двору.

​Я стояв, схрестивши руки на грудях, і стискав щелепи так, що занили зуби. Ідеально сплановане, абсолютно стерильне вбивство.

​— Хто вона така? — я кивнув на тіло.

​— Вона з новеньких, Ваша Високосте, — відзвітував блідий вартовий, який одним із перших прибіг на місце інциденту. — Їх набрали буквально тиждень тому, спеціально для прислуговування на Відборі, бо рук не вистачало.

​— Ідеальна ціль, яку ніхто в палаці навіть не знає на ім'я. Куди вона несла це вино? — гірко хмикнув Ерік, миттєво прораховуючи можливі варіанти.

​— До крила претенденток.

​— Негайно дізнайтеся, кому саме призначалася ця таця! — відрізав я. — Підніміть розклади кухарів, допитайте прислугу. Я хочу знати ім'я леді, яка мала це випити.

​— Ваша Високосте! — пролунав захеканий голос із кінця коридору.

​До нас, ледве не перечіплюючись через власний плащ і притискаючи до грудей стос якихось паперів, поспішав Рет — особистий літописець та секретар Відбору.

​— Що тобі, Рете? — зітхнув я, ледь стримуючи роздратування.

​Секретар зупинився за кілька кроків до тіла, зблід, поправив окуляри, які з'їхали на ніс, і важко ковтнув.

​— Й-його Величність король надіслав мене... Він уже знає про... інцидент. Король наказав негайно заспокоїти леді. Сказав: «Жодної паніки. Офіційна версія — серцевий напад. Якщо хоч одна Темна леді напише додому про замах, це може стати новим поштовхом до війни».

Отже, Світлий король також підозрював, що ціллю могла стати одна з претенденток.

​Рет перевів переляканий погляд на тіло і здригнувся.

​— Це... це жахливо. Ваша Високосте, я можу чимось допомогти? Розіслати нові розклади?

​— Просто не плутайся під ногами, Рете, — кинув Ерік, відвертаючись від нього. — Лієне, заберіть тіло. Місце вимити так, щоб за п'ять хвилин тут не залишилося й натяку на те, що сталося.

​Я різко розвернувся і покрокував у бік крила претенденток. Ерік, роздавши останні накази варті щодо посилення патрулів, наздогнав мене за кілька секунд.

​— Ти розумієш, що це міг бути замах на тебе? — тихо, але жорстко промовив генерал, порівнявшись зі мною. — Якщо ціллю була не одна з Темних, а спроба дестабілізувати палац, щоб підібратися до спадкоємця... Я подвоюю твою особисту охорону.

​— Залиш мою охорону в спокої, Еріку, ти знаєш, я не маленька дитина й сам упораюся, — відрізав я. Перед очима знову спалахнув образ зухвалої, темноволосої дівчини, яка не лізла за словом у кишеню. — Коли ти вів леді Селену... ти помітив щось дивне в її поведінці? Вона нервувала? Може, озиралася чи питала про варту?

​Ерік здивовано глянув на мене.

​— Леді Селена? Ні. Вона здавалася просто... втомленою від усього цього офіціозу. Коли ми почули про смерть служниці, вона виглядала шокованою, як і будь-яка нормальна леді на її місці. А чому ти питаєш саме про неї?

​Я глибоко вдихнув, розуміючи, що Еріку доведеться сказати правду.

​— Приглядай за нею. Особисто. Тому що я бачив її вчора вночі у «Тіні світлих».

​Ерік різко зупинився, схопивши мене за лікоть. Його блакитні очі розширилися від шоку.

​— Що?! Претендентка на корону — у найбруднішій дірі нижнього міста? Почекай... — генерал примружився, і шок на його обличчі миттєво змінився люттю. — Якого біса ти там робив?!

​Я закотив очі, вириваючи руку.

​— Відпочивав від палацових інтриг. Я був під ілюзією, не починай.

​— Крістіане, ти з глузду з'їхав?! — Ерік майже перейшов на крик, забувши про субординацію, як робив це тільки наодинці. — Ти більше не бастард, на якого всім чхати! Ти кронпринц! Якщо з тобою щось станеться, лінія обірветься! Ти не маєш права ризикувати собою в таких тавернах!

​— Я сказав, закрий тему, — мій голос пролунав небезпечно тихо, і Ерік змушений був відступити, хоча його щелепи ходили ходором від злості. — Не переводь стрілки! На леді Селену напали місцеві покидьки, а вона замість того, щоб кликати на допомогу, розбила об голову одного кухоль. У мене є підозра, що вона зовсім не та, за кого себе видає.

​Ми відновили крок, але всередині мене все напружилося.

​Тож, вона справді… шпигунка? Наймана вбивця радикалів, яку заслали під виглядом аристократки?

​Не може бути.

​Я згадав її погляд у кабінеті, коли ми стояли за шторою. Її гордо підняте підборіддя, неприховану ворожість до мого титулу. Професійні шпигунки так себе не поводять — вони лестяться, втираються в довіру, падають в обійми. Селена ж робила все, щоб відштовхнути мене.

​Але якщо вона не шпигунка, то хто? І чи не їй призначалася ця невидима для магії отрута?

​Я зі скрипом зціпив зуби, відчуваючи, як мене розриває між підозрою та незрозумілим бажанням захистити її від усього цього бруду.

​Ми підійшли до дверей покоїв, де золотом було виведено ім'я: Селена фор Тен’є.