Розділ 7

Тея

Ручка моїх зачинених дверей повільно й безшумно поповзла вниз. Металевий язичок замка ледь помітно клацнув, зустрівшись із засувом.

Я затримала подих від жаху. Генерал ясно сказав не відчиняти нікому. Відступивши на крок, я відчула, як у долонях почала концентруватися густа темрява — магія миттєво відгукнулася на мій страх пульсуючим, небезпечним холодом.

Що ж, якщо цей хтось спробує зайти всередину, як мінімум неушкодженим він звідси не вийде.

Двері злегка здригнулися від обережного поштовху.

— Леді Селено... — пролунав з-за товстого дерева тонкий схлип, від якого в мене всередині все раптом стиснулося. — Будь ласка, леді, це я...

Лана.

Я миттю розвіяла магію, струснувши руками. Чорний пил безслідно розчинився в повітрі, залишивши по собі лише легкий запах озону. Кинулася до дверей, швидко відсунула металевий засув і, вхопивши білявку за руку, втягнула її всередину. Наступної ж секунди я знову замкнулася, і важко притулилася спиною до дерева.

Леді Лана виглядала жахливо. Її ідеально вкладене золотисте волосся розтріпалося, величезні блакитні очі почервоніли від сліз, а всю її трусило так, ніби вона стояла босоніж на лютому морозі. Дівчина обхопила себе руками, важко ковтаючи повітря.

Я шоковано підняла брову. Що могло статися із цією тендітною лялечкою за якусь годину, відколи ми розійшлися біля великої зали?

— Гей, тихо, тихо, — я обережно обійняла її за плечі, відводячи від дверей, і посадила на край ліжка. — Що сталося?

— Я йшла коридором, хотіла подихати свіжим повітрям у саду, і раптом я… я… — дівчина ніби почала задихатися. Вона схопилася вільною рукою за горло, роблячи різкі, уривчасті ковтки повітря, а її очі розширилися від паніки.

Я міцно притиснула її до себе й почала втішно гладити по спині та волоссю — точнісінько так, як робила це, коли мій брат, не витримуючи тиску наших господарів, зривався в істерику.

— Усе вже добре, чуєте? Усе добре. Ви в безпеці, — мій голос лунав рівно, хоча серце калатало як божевільне. Я взяла її за плечі й змусила подивитися на мене. — Дихайте зі мною. Разом. Робимо глибокий вдих... раз, два, три... і повільний видих. Давайте, Лано. Вдих. І видих.

Вона спробувала вдихнути, але повітря застрягло в горлі коротким, жалюгідним хрипом. Дівчину трусило так сильно, що її зуби вибивали дріб. Я рвучко потягнулася до приліжкового столика, налила зі срібного глечика склянку води й притиснула до її губ.

— Пийте. Маленькими ковтками.

Лана зробила кілька ковтків, розхлюпавши частину води на свою сукню і мої руки, але це трохи допомогло. Судомне тремтіння стало менш інтенсивним, хоча вона все ще час від часу затиналася, безсило сховавши обличчя на моєму плечі.

Я обережно зазирнула в її обличчя, по якому все ще котилися тихі сльози.

— Якщо хочете, можете не говорити, — м'яко сказала я, боячись, що ця крихка людина знову зірветься в паніку.

Вона похитала головою, трохи відсторонилася і, витерши очі тильною стороною долоні, змусила себе розправити спину.

— Переді мною йшла служниця... вона несла тацю з вином, і раптом… — дівчина знову запнулася, втягнувши носом повітря: — Вона впала. Почала страшно задихатися. До неї одразу підбігли люди, варта, але вона… Вона…

Лана відвернулася й знову гірко схлипнула.

У дівчини був справжній шок. Певно, зі мною було б те саме, якби я настільки зблизька побачила чиюсь несподівану смерть, та ще й у місці, яке мало б бути найбезпечнішим у королівстві.

Я знову погладила її по спині, підбираючи слова. Але які слова взагалі існували для таких моментів?

— Це жахливо. Це абсолютно несправедливо і страшно, — я міцно накрила її льодяні, тремтячі руки своїми. Мені самій було до дрижаків моторошно від усвідомлення, що смерть ходила зовсім поруч, але біля дівчини мій інстинкт старшої сестри витісняв власну паніку на задній план. — Але послухайте мене. Ми зараз замкнені. Тут безпечно. Ви ж бачили, скільки в цьому палаці вартових? Тут уся Світла армія, їхній найкращий генерал, кронпринц і сам король. Вони не допустять, щоб у їхньому домі коїлося таке беззаконня. Винного знайдуть, ось побачите. 

Леді Лана підняла на мене очі, і її нижня губа знову затремтіла.

Боги, ну зовсім ще дитина! Хто взагалі міг відправити таке ніжне, домашнє створіння на жорстокий відбір наречених?

— Я не хочу тут бути, — прошепотіла вона так тихо і приречено, ніби зізнавалася в найгіршому злочині. — Я взагалі ніколи не хотіла на цей Відбір.

Боги Світил, як же неймовірно добре я її розуміла.

— Мої батьки... вони все вирішили за мене, — сльози новими струмками покотилися її щоками. — Мій рід колись був шанованим і багатим, але зараз ми на самісінькій межі банкрутства. У нас лише борги. Батько сказав, що якщо я не приверну увагу кронпринца або хоча б когось із впливових лордів Ради, наша сім'я піде по світу. А я ж не вмію інтригувати! Я вперше в столиці Світлих, леді Селено. Я навіть власну магію ледве контролюю, куди мені в королеви?! А тепер тут ще й... вбивають.

Я дивилася на цю щиру, розбиту дівчинку і чітко бачила в ній відображення власної безвиході. Ми обидві були просто зручними пішаками в чужих, жорстоких іграх. Тільки її сюди кинули власні батьки заради грошей і статусу, а мене — ненависні родичі заради того, щоб їх донька не “зганьбилась", бо принц був Світлим ще й бастардом. 

— Послухайте дуже уважно, — я міцніше стиснула її долоні, змушуючи поглянути на мене. — Ми впораємося. Чуєте? Ви просто тримайтеся поруч зі мною. Будьте собою, нікого не грайте. Не змушуйте себе бути тією ким бути не хочете.

Гарна порада, Теє. Собі її порадь.

Я важко ковтнула.

— Разом ми щось придумаємо. Я обіцяю, — сказала, але зовсім не знала, чим зможу допомогти доньці банкрутів, коли сама балансувала на межі плахи, але іноді звичайна надія робила можливими найбільш неможливі речі.

Леді Лана вдячно кивнула, шмигнувши носом.