Розділ 6

Тея

Ми з моїм новим супутником йшли мовчки. Мої кроки губилися в нескінченних світлих коридорах палацу, але у вухах досі луною відбивалася фраза, почута з-за оксамитових штор: «Від твого вибору залежить доля всього континенту».

Отже, це дійсно не просто забаганка обох королів. Світлі насправді хотіли миру, і цей Відбір був ледь не єдиним шансом утримати два королівства від нової кровопролитної війни.

А я… Боги Світил, якою ж дурепою я була! Я думала лише про себе, про обіцяні гроші на навчання брата, нашу свободу і про те, як би швидше звідси втекти. Звісно, безпека моєї єдиної рідної людини була для мене понад усе, але зараз, усвідомивши реальний масштаб політичної гри, я відчула себе дрібною піщинкою, що випадково потрапила в механізм гігантського годинника. Мій план «просто роздратувати принца і вилетіти» раптом здався танцями з вогнем на пороховій бочці. А якщо моя поведінка спровокує міжнародний скандал?

Ці думки настільки поглинули мене, що я взагалі перестала дивитися під ноги. І, звісно ж, на черговому повороті я впевнено попрямувала прямо на масивну мармурову колону.

— Обережно, леді, — міцна рука м'яко, але надійно перехопила мене за талію, зупинивши за міліметр від ганебного зіткнення.

Я здригнулася, виринувши зі своїх думок, і підняла погляд. Ерік — здається, так його називали? — стояв зовсім поруч. Блакитні очі чоловіка вивчали моє обличчя, хоча сам він залишався незворушним.

Я відчула, як миттєво спалахнули щоки.

Та що ж це таке! Невже тут, у цьому палаці, всі чоловіки настільки привабливі?

Темне, злегка розкуйовджене волосся, вольове підборіддя, ідеальна постава військового. Але, на відміну від важкої енергетики кронпринца, поруч із генералом дихалося напрочуд легко. Від нього віяло надійністю і спокоєм. Чи я просто собі це навигадувала, щойно почувши, ким є цей чоловік?

— Ви в порядку? — запитав він, не поспішаючи прибирати руку з моєї талії. Його голос був глибоким і теплим, попри маску абсолютної байдужості на обличчі. — Здається, ви дуже глибоко замислилися. Вас так налякав візит Його Величності?

Я поспіхом зробила крок назад, вивільняючись із його хватки, і спробувала надати обличчю такого ж беземоційного вигляду, як і в нього.

Не тільки ж йому демонструвати витримку й перетворюватися на крижану брилу. Чомусь я була майже впевнена, що цей його спокій — лише майстерна маска, випрацювана роками на посаді генерала. Щоб тримати в кулаці армію серед інших впливових чоловіків і мати повагу, треба бути міцним горішком. А емоції завжди вважалися слабкістю. Принаймні, так писали в багатьох книгах, які я читала, і, здається, в цьому дійсно була рація.

— Я в повному порядку, генерале. А короля я навіть не бачила, — чесно відповіла я, згадавши рятівну темряву за шторою.

— Тоді… принц? — чоловік схилив голову набік, уважно вивчаючи мене. — Він буває… специфічним у спілкуванні.

Слова вирвалися швидше, ніж я встигла прикусити язика.

— Специфічним? Це ви ще дуже делікатно висловилися. Як на мене, Його Високість — це ходяча загроза для нервової системи. Він нестерпний, підозрілий і…

Я різко замовкла, з жахом притиснувши долоню до губ.

Безодня! Кому я це говорю? Головнокомандувачу його ж армії! Зараз він накаже кинути мене до казематів за образу спадкоємця престолу.

Божества Світил, ну що я за ходяче нещастя таке…

Я вже приготувалася до арешту, але чоловік раптом закинув голову і щиро, голосно розсміявся. Луна від його сміху розкотилася порожнім коридором.

— Безодня, леді Селено, ви просто читаєте мої думки! — відсміявшись, сказав він, дивлячись на мене з хитрим вогником. Його крижана маска тріснула по швах. — Я кажу йому це щодня вже багато років. Він дійсно буває нестерпним. Але… — Ерік зробив крок ближче й усміхнувся, — ви перша, хто наважився сказати це вголос відтоді, як він став кронпринцем. Більшість леді тепер бачать лише його титул і готові терпіти що завгодно.

Я здивовано кліпнула. З цим чоловіком було напрочуд легко.

Ми знову рушили вперед, і цього разу я почувалася набагато впевненіше.

— То він завжди був таким… — я підшукувала правильне слово, — колючим?

Чоловік усміхнувся, збираючись щось відповісти, але раптом луну наших кроків перебив гуркіт важких чобіт. З-за рогу вискочив захеканий вартовий. Його обличчя було блідим як крейда, а очі шалено бігали.

— Генерале! — вигукнув він, зупиняючись за кілька кроків від нас і важко хапаючи повітря.

Ерік миттєво змінився. Від чарівного кавалера не залишилося й сліду. Тепер я зрозуміла, що та незворушна байдужість, яку він носив раніше, була лише світською ширмою. Тепер переді мною стояв справжній, безжальний командир армії, навчений віддавати накази й вбивати.

Я мимоволі зробила крок назад, налякана такою різкою зміною в чоловікові.

— Що сталося? Доповідайте! — крижаним тоном наказав він.

— Ваша світлосте… Там… У південному крилі… — вартовий зглитнув, злякано зиркнувши в мій бік. — Служниця. Дівчина, яка нещодавно прибула в палац…

— Що з нею? — генерал гримнув від нетерпіння.

— Мертва, генерале. Отруєна. Я сам бачив — піна з рота, судоми... Палацовий цілитель уже метушиться там і намагається заспокоїти обидва Двори. Бурмоче при всіх, що дівчина просто з'їла щось несвіже на кухні. Але….

— Ну?

Вартовий зиркнув на мене. Генерал кивнув.

— Говори давай вже!

Чоловік облизав пересохлі губи й кинувши на мене біглий погляд прошепотів:

— Мені він наказав передати вам, що це не схоже на звичайне побутове отруєння…

У мене перехопило подих. Ноги миттєво ослабли, і я ледве не оступилася, зробивши ще один крок назад.

Отруєна служниця? У королівському Дворі? Як це взагалі могло статися в місці, де варта стоїть на кожному кроці?

Генерал різко обернувся до мене. В його очах уже не горів той теплий вогник. Чоловік здавався натягнутим як тятива лука — зібраним і смертельно серйозним.