Розділ 5

Крістіан

Я ледве встиг затягнути її за важкі оксамитові штори. Притиснувши дівчину спиною до прохолодної стіни ніші щільно накрив її рот долонею. Леді Селена перелякано дивилася на мене, але опору не чинила.

— Ані звуку, — одними губами прошепотів я.

Легкий порух вільної руки — і простір навколо неї огорнув щільний магічний купол невидимості та тиші. Тепер, навіть якщо дівчина почне кричати, ніхто по той бік штори нічого не почує.

Я рвучко виринув із-за завіси, на ходу поправляючи комір мундира, саме в ту секунду, коли двері кабінету з гуркотом відчинилися.

Світлий король, мій батько, увійшов до кімнати так, ніби збирався вести війська в атаку. Його важкий погляд одразу зупинився на мені.

— Мені донесли, — почав він без жодних вступів, закладаючи руки за спину, — що за столом ти приділив надто багато уваги одній із претенденток. До того ж, не найзнатнішого роду.

Я невимушено сперся на край столу, схрестивши руки на грудях.

— Я просто поставив леді кілька питань. Здається, правила етикету не забороняють світських бесід за трапезою.

— Не вмикай блазня, Крістіане, — відрізав король, і його голос луною відбився від стін. — Мені докладно доповіли, як усе було насправді та як ви там мило пікірувалися на очах у двох Дворів.

— Які ж у тебе гарні й оперативні інформатори, батьку. Варто їх підвищити.

— Не переводь стрілки, — король насупився. — Ти розумієш, як це виглядає?

Зітхнув, відчуваючи, як накочується втома.

— Я просто поговорив із дівчиною, яка, на відміну від інших, не намагалася при першій же нагоді запхати мою голову у своє глибоке декольте. Хіба це злочин — шукати притомну співрозмовницю? Хіба не цього ви від мене очікуєте на цьому Відборі батьку?

— Так, але ж ти розумієш, що саме зробив не так. Тож закінчуй зі своїми жартами, — тон короля став крижаним. — Я тобі нагадаю: тепер ти кронпринц. Ти більше не вільний робити все, що тобі заманеться. Ти більше не бастард, на витівки якого всі закривали очі. Ти не можеш дозволити собі таку легковажність.

— О, повір, — гірко хмикнув я, — мені й не дають про це забути. Жодної хвилини.

Король важко прокашлявся, ніби збираючись із думками, і раптом перевів погляд на двері.

— До речі… Поясни мені, чому Ерік, командувач Світлої армії, найкращий генерал королівства, стоїть як якийсь охоронець біля твоїх дверей?

Я криво посміхнувся, ховаючи за іронією своє роздратування.

— Охороняє мене від зграї кровожерливих претенденток. Повір, батьку, зараз він мені тут потрібніший, ніж в казармах.

Але король не оцінив гумору. Він важко зітхнув, закотивши очі, підійшов ближче і поклав свою важку долоню мені на плече. Його голос раптом втратив командирські нотки і став майже батьківським.

— Пам'ятай, сину… Від твого вибору залежить доля всього континенту. Відтепер поводься розсудливо. Приділяй увагу кожній претендентці порівну. Твоя сьогоднішня поведінка кидає тінь на наше королівство. Згадай мету. Згадай, заради чого ти насправді все це робиш і що може трапитися, якщо нічого не вийде.

Ці слова вдарили під дих гірше за будь-яке прокляття. Спогади про історію наших королівств і нескінченні війни миттєво змили весь мій азарт.

Я опустив очі.

— Я розумію, батьку. Цього більше не повториться.

Король коротко стиснув моє плече, кивнув і, розвернувшись, вийшов із кабінету, щільно зачинивши за собою двері.

Я стояв мовчки ще кілька секунд, борючись із сумнівами, що знову підіймалися в душі. Чи зможу я нести цю ношу? Чи краще здатися одразу, як я й планував?

Піднявши руку, я клацнув пальцями.

Магічний щит розсіявся. Штора відсунулася, і з ніші невпевнено вийшла леді Селена.

Вона одразу помітила зміну мого настрою. Я бачив, як її погляд ковзнув по моєму обличчю, а брови нахмурилися. Продовжувати з нею розмову в мене більше не було сил. Тим паче вона трималася дуже впевнено і мала напрочуд логічні відповіді на всі мої питання, хоч я їй до кінця й не вірив. Тепер уже я очей з неї не зведу. Не проста вона дівчина і явно чогось не договорює. Моє внутрішнє чуття підказувало, що з нею все ж щось нечисто, і я дуже хотів дізнатися що. Але не зараз.

— На сьогодні ми не договорили, леді, — мій голос прозвучав сухо і відсторонено. — Але ви можете бути вільні. Повертайтеся до своїх покоїв.

Дівчина хотіла щось сказати, мабуть, видати чергову колючу фразу, але, подивившись мені в очі, просто мовчки кивнула.

— Еріку! — гучно покликав я.

Двері миттєво відчинилися. До кабінету увійшов мій друг, єдиний союзник у всьому Світлому Дворі й за сумісництвом генерал Світлої армії. Високий, широкоплечий, із бездоганною виправкою, темним, злегка розкуйовдженим волоссям і пронизливими блакитними очима, які завжди зводили столичних леді з розуму.

Якби від цього клятого Відбору не залежала доля континенту, я б просто кинув Еріка в це кубло шляхетних леді. Засліплені його виправкою, вони б самі забули про корону й повтікали з палацу, змагаючись за серце генерала. Оце було б видовище...

Я зітхнув. Але король мав рацію: у своєму егоїзмі я забув, що наражатиму на війну обидва королівства, якщо нікого так і не оберу.

— Слухаю, Ваша Високосте, — Ерік схилив голову, але його погляд одразу зачепився за дівчину.

Я побачив, як Селена обернулася до нього. Її карі очі несподівано розширилися, а на щоках з'явився легкий рум'янець. Вона дивилася на мого генерала так, ніби побачила Божество Світил власною персоною.

Що й потрібно було довести.

Я перевів погляд на друга й зауважив, що на губах Еріка заграла зацікавлена усмішка. Зазвичай його цікавили лише тактика бою та нові клинки. Він рідко задивлявся на дівчат, але зараз я чітко бачив цей суто чоловічий, оцінюючий блиск у його очах. 

Цікаво…

Десь глибоко в грудях неприємно кольнуло. Це було сліпе, суто власницьке почуття — наче хтось без дозволу потягнувся до твого улюбленого кинджала. Вона була моєю підозрюваною, і я першим знайшов її в тій таверні. Ледь помітно струснув головою, відганяючи цю дратівливу емоцію.