РОЗДІЛ 6

Міллі скрикнула. Човен потягнуло вгору. Я спробував пригальмувати Тінями, що тримали його знизу, але де там! Ворожа сила вгризалась в дошки з такою силою, що навіть найпотужніші щити не могли їй протистояти.

Ми ледь не випали за борт. Я встиг смикнути Мілліану на себе і впав на дно човна. В цю ж мить в бік нашого судна врізалось те чудовисько. Я натягнув невидимі повіддя з тіней, намагаючись його стримати, і відчув, як магію закручує у вихорі і тягне нагору. Зараз ці Тіні побачать всі!

"Не здумай, Акселю! Це страта!"

Я часто вважав себе безсмертним, але не в цю мить. Не можна так підставляти Мілліану. Тому я послабив віжки, відпускаючи потік води, і спробував нашвидкуруч зробити нейтральний, невидимий щит. 

Човен перекрутило. Щит втиснув нас з Мілліаною в дно, і вона схопилась за мої плечі, геть розгублена. Речі полетіли у воду, неподалік почувся невдоволений гавкіт —  то Сніжок випав з човна, — а потім, майже одразу, пролунав переляканий жіночий крик. 

— Леді Кеннет! — вигукнула Міллі. 

Прокляття, ми ще й були не одні... 

Човен перевернуло знову, і ми впали на дошки, прикриті щитом. Мілліана важко дихала, але була цілою і навіть сухою, не рахуючи вологого подолу сукні. Але леді Кеннет... Куди вона поділась?!

З берега доносився схвильований гул голосів. Супровід принцеси та інші запрошені кандидати скочили на ноги,  охорона принцеси вишукувала нападника, намагаючись з'ясувати що сталося... Аж тут зачувся плескіт й перелякані вигуки.

Маркіз Орвелл стрибнув у воду й стрімко плив, як мені здавалося, до човна, але ні. Не діставшись його, він пірнув у глибини озера, й за мить випірнув з леді Кеннет. Та була непритомною, схоже наковталася води. Її ласка вже не пухнастим, а мокрим і нещасним коміром обгорнулась довкола шиї жінки і тупотіла лапками. 

Хай хто атакував нас, загроза минула, і ми скочили на ноги. На човен зійшли кілька представників королівської охорони, й водночас я допоміг Орвеллу підняти на палубу леді Кеннет, й той без підказок почав серцево-легеневу реанімацію.

Міллі не знаходила собі місця від хвилювання, але трималася на відстані, й слідкувала за тим, щоб інші чинили так само, паралельно відповідаючи на питання охорони. Ага, вже нагодилися! А де ж ви були, шановні, коли ми мало не втонули? Навіть носа не поткнули зі свого човна!

— Зі мною все гаразд, — твердо відказала вона, — як бачите, у воду я не впала.

— Але ж, Ваша Високосте, вас могло зачепити магією... — спробував було заперечити охоронець, і за сумісництвом, як я підозрював, штатний цілитель.

— Та не зачепило, — відказала вона, ледь тамуючи роздратування, — мене захистили.

— Це може бути шок, — не вгавав той, — Ви можете навіть не усвідомлювати згубний вплив, якого зазнали. Прошу, дозвольте вас оглянути...

— Годі, — твердо відказала Мілліана, і в ту мить ніхто не посмів би їй заперечити, — Серед нас є дійсно постраждала леді. Займіться нею.

Втім, втручання цілителя не знадобилося. Коли Орвелл черговий раз припав до вуст леді Кеннет, та закашлялася, й нарешті розплющила очі.

— Леді? — тихо покликав її маркіз, і та раптом рясно зашарілася, й різко сіла. Певно, мокра і від того майже напівпрозора сорочка, що підкреслювала його міцну статуру, справила на неї неабияке враження.

— Обережно, — промовив він, — Ви майже хвилину були непритомні.

— Що... що сталося?

Міллі обійшла набридливого охоронця, що хотів було заступити їй шлях, але нарвався на мій суворий погляд і відступив, й наблизилася до неї.

— Човен атакували, і ви впали в озеро. Маркіз Орвелл стрибнув за вами.

Леді Кеннет вся аж спаленіла і притиснула долоні до щік. 

— Який жах, — промурмотіла вона. — Треба негайно шукати винуватця цієї катастрофи! 

Ага, і позирає, позирає на Орвелла. Та що там, на нього навіть Мілліана задивилась! Треба було і мені також падати в воду. Звісно, без Міллі, я б не хотів, щоб вона постраждала. 

— Гав! — Сніжок сам виплив з озера і підійшов до мене ближче. Зиркнув так сердито, невдоволено, і я згадав, що пес страшенно ненавидить воду.

— Ти молодець, що сам врятувався, — зітхнув я. — Тебе, певне, треба вису... 

В цю мить, коли я нахилився до Сніжка, він раптом увесь струснувся, і  тисячі дрібних бризок полетіли на мене. Навіть пірнати у воду не довелося, я був мокрий, як хлющ.

— ...Шити, — закінчив я. — Пришити тебе треба, Сніжку, а бодай би тебе! 

— Гав! 

Що ж, принаймні, тепер Міллі дивилась на мене.