5.5

На щастя, я помилився. Ну, принаймні я був не до кінця правий. Спочатку нас всіх взагалі розмістили в альтанці з видом на озера. Там усе було підготовлено до чаювання: кілька видів чаю, кави, та смачні наїдки в форматі канапок, бутербродів, млинців з начинкою, тістечок і сирно-м'ясної нарізки з овочами і фруктами.

Після паркої кухні сидіти ось так з принцесою в тіні на свіжому повітрі було майже благословенням...

"Будь ласка, Акселю, не втягуй нас у свої збочені фантазії".

Гаразд, я не називатиму благословенням богів ніщо приємне, бо вони здатні тільки проклясти мене! 

"Дякую, що цінуєш нас, Акселю".

Я не озивався. Зараз важливо було зосередитись на Міллі. 

Принцесу я помітив першою. Та її неможливо було не помітити! Прекрасна, мов зірка, вона крокувала до нас, ніжно всміхаючись. Слідом тягнувся почет, і я вже зрозумів, що нас не лишать наодинці, та й нехай. Може, бодай так поговоримо, і вона не фиркатиме аж так часто. Я приємніший співрозмовник за інших наречених!

— Вітаю, лорди, дякую, що приєдналися до мене сьогодні, — промовила Міллі із чемною усмішкою. Ми синхронно вклонилися, як того вимагали правила, а тоді леді Абер підвелася з-за столу, знову переймаючи на себе організаційні питання.

— Ви тут, бо добре проявили себе на минулому випробуванні, — заявила вона, — І сьогодні матимете нагоду ближче познайомитися із принцесою. Зараз я по-черзі називатиму ваші імена. Після цього ви доєднаєтеся до принцеси та її супроводу на прогулянці озером. Інші зможуть продовжувати чаювання або прогулятися берегом, чекаючи своєї черги. Щоб було чесно, кожен матиме рівну кількість часу для розмови із принцесою.

Я не сумнівався, що Міллі поставить мене в самісінький кінець черги, просто заради того, щоб провчити, тому вже налаштувався бодай поласувати м'ясною нарізкою та смаколиками до чаю. Але принцеса раптом вирішила мене здивувати: не встиг я навіть підхопити першу тарталетку, як почув власне ім'я 

— Щасливчик, — заздрісно зітхнув один з моїх суперників, той, що баронет. 

— Може, його просто хочуть викинути першим, — відказав інший чоловік. — Навряд чи принцеса так прихильна до чоловіка, у якого навіть дворянського статусу нема!

Сподіваюсь, вона не буде прихильна до тих, в кого є статус, а мізки тимчасово покинули місце дислокації, тобто голову, і кудись переїхали. В дупу, наприклад.

Огидний тип. 

Та жодні плітки за спиною не могли зараз зіпсувати мені настрій. Я полетів до Міллі, мов той метелик на вогонь.

Ми, певна річ, ступили у човен не самі. Там була також леді Кеннет — жінка, що успадкувала родинний бізнес після смерті всіх інших чоловіків роду. На плечі в неї крутився фамільяр, куниця. Що, звісно, було далеко не так добре, як кіт, але все ж краще за Сніжка.

Сніжок також сидів у човні, спершись лапами на край, й задоволено висолопив язика, підставляючи морду вітру, й скоса поглядаючи на мене.

Звісно, зараз, в людському вигляді,  мені не було чого боятися, та я однаково почувався незатишно. І треба ж було підсунути їй такого фамільяра!

В сусідньому човні, що тримався неподалік від нашого, звісно, була охорона. Та краще б вони були й в цьому, коли дійде черга до різних... Осіб.

— Ви себе справді добре проявили, — раптом заговорила до мене Міллі. Погляд її був задумливим, — Вам вдалося вразити майже всю комісію.

Ми були не самі, тож, звісно, вона не могла звертатися до мене занадто фамільярно, та однаково це раптове "ви" лунало якось неправильно.

Та втім я приязно всміхнувся і спитав:

— Майже всю? А що ж сталося з іншими?

Зазвичай я фліртував більш вміло, та з Міллі... Хвилювався, мабуть? До того ж ми не були цілковито самі, й між нами досі залишалося багато недосказаності.

Міллі подивилася на мене цілковито серйозно з-під своїх довгих світлих вій, а тоді відказала:

— На них не вистачило десерту.

— О ні! — я театрально схопився за груди. Звісно, я намагався зробити якомога більше, але ж не знав стільки точно народу нас судитиме, ну і... Мабуть, варто було це передбачити.

Я хотів було сказати, що комісії слід було більш щедро ділитися їжею з іншими, а не все пхати у власний рот, але задумався: я ж не знаю, як Міллі на таке зреагує! Можливо, не вистачило їй, але її зачепить те, що я слуг ображаю. Кажуть, вона до них дуже шанобливо ставиться, не те що мої боги.

Або навпаки, моя прекрасна принцеса з'їла кілька десертів, і тому... 

— Думаю, — обережно підбираючи слова, промовив я, — це не так вже й важко — приготувати ще. Я б хотів порадувати вас... І комісію. І всіх, кому не дісталось десерту. Тож, якщо на те буде ваша воля, зроблю ще. Ви, Мілліано, надихаєте мене на прекрасні кулінарні творіння!

Міллі вишкірилася, хитро поглянувши на мене.

— Що ж, в такому разі, гадаю, тебе радо приймуть, як відповідального за королівські десерти. Хоча ти більше заробив би, відкривши власну кондитерську десь на площі. Заможні леді вишикувалися б в чергу за твоїми яблуками.