5.5

— Любі учасники, в цьому випробуванні ви проявили себе якнайкраще: розпізнали сонне зілля вчора, під час вечері, і потішили принцесу своїми талантами, із чим я вас урочисто вітаю. В нагороду усі ви отримаєте можливість приєднатися до Її Високості під час обідньої прогулянки біля озера. Також в ваших кімнатах на вас чекатимуть особливі подарунки.

Та тіні з ними, тими подарунками! Ми що, навіть на прогулянці змушені будемо ділити увагу Міллі?

"А ти волів би, щоб ви по черзі залишалися з нею наодинці?"

Коли я уявив це собі, в мене ледь пара з вух не пішла.

Щоб ці негідники задурили їй голову, поки я не бачу? Ну ні!

"Тоді не жалійся. Зазвичай персональні побачення, як нагороду, вводять під самий кінець".

Гаразд, значить доведеться знову виловити Міллі після випробування. Вона, звісно, заборонила мені приходити до її лабораторії, але ж не буде там сидіти вічно?

"Ну як тобі сказати..." — насмішливо зітхнув Лі, що мав принаймні одного такого варлока. І усе це без жодної краплі жалю до свого працьовитого помічника!

Так чи інакше, замість довго обурюватися я витиснув з себе ласкаву усмішку — достатньо щасливу, щоб вдовольнити леді Абер і продемонструвати мою безмежну прихильність до принцеси. 

"Погано стараєшся". 

Авжеж, вийшло в мене не дуже, боже, і без тебе знаю! Тому що я мріяв про особисту зустріч з Міллі, вклав в це купу сил, а мене зрівняли з якимось полозом і ще трьома конкурентами! Що ж, сподіваюсь, принаймні частина конкурентів вилетить з відбору. Було б добре, якби у нас звільнилось місце в спальні, бодай одненьке. І я б не відмовився від вильоту Рендольфа, але, боюсь, він не настільки дурний, аби нагодувати принцесу чимось взагалі непридатним для вживання. 

— Прогулянка вже за годину, — тим часом порадувала нас леді Абер. — Тож можете швиденько привести себе до ладу перед зустріччю з принцесою і приміряти її подарунки. Вони вже в ваших кімнатах. Її Високості буде приємно, якщо ви не оминете увагою те, що вона обрала як доречну для вас прикрасу. 

Прикрасу? О, то це будуть дорогоцінності!

Звісно, я сподівався, що буду першим в на...

Звісно, я сподівався, що буду першим в нашій парі, хто подарує Міллі обручку, але, як фемініст, не заперечував, якщо це буде вона.

Перстень здавався найочевиднішим варіантом. Певно, підбере камінь під колір моїх очей, або під тіні...

Маленька коробочка, що чекала на мене біля ліжка, підтвердила мої думки. Але, коли я її відкрив, на мене чекала...

— Сережка? — пошепки перепитав я.

Спочатку подумав, що мені здалося. Та не може такого бути. Це, певно, запонки.

Але ні. Скільки б я не протирав очі, сережка лишалась сережкою...

Що ж, Міллі справді підібрала колір камінця під Тіні. Красивий онікс. Тільки куди, Безодне, його чіпляти? 

"У вухо". 

Дякую, капітане очевидність. 

"Боже Очевидність". 

Та щоб мене! 

Щоб впоратися зі своїм вухом, довелось постраждати. Звісно, моя магія дозволяла певною мірою видозмінювати тіло, але зробити це з такою точністю я не міг. Ліонель не відгукувався взагалі. Довелось озброїтися магічною голкою і помучитися у ванній, аби потім почепити ту сережку, куди слід. Вухо ще й боліло... А як інші впораються, цікаво? 

Я був обурений, коли побачив, що у маркіза Орвелла з сережкою не виникло жодних проблем. Він, виявляється, вже мав проколоте вухо. Може, бодай іншим лордам не так пощастило? У них я прикрас у вухах раніше не бачив!

Чого я не очікував побачити, то це схожої коробочки в Рендольфа.

Я, звісно, припускав, шо він був не такий поганий в цьому випробуванні, й, можливо, отримав друге місце, але сама думка про те,  що мене не вирізнили з-поміж усіх, і навіть тих, хто не потрапив у п'ятірку найкращих, трішки бісила.

"Тільки трішки?" — гмикнув Ліонель.

Не сип мені сіль на рану, Боже.

"Якщо тебе це втішить, Рендольф єдиний, хто отримав від принцеси такий подарунок, крім вашої п'ятірки. Це був особистий комплімент принцеси".

І як, в біса, це мало мене втішити?!

"Тим, що ти є в цій шістці. Й, до речі, навіть без шахрайства. Може цей твій божевільний план не такий вже і приречений".

Та я його не слухав. Усе, про що я міг думати — це клятий Рендольф. Чому? Ну чому Міллі виділила його з-поміж усіх? Це тому, що вони поладнали, мило цвірінькаючи в її лабораторії?

"Заздрість і ревнощі ще нікого не прикрашали".

З мене вирвалося ображене пирхання. Він давно з Ведом спілкувався?

"Йому можна, — відрізав Лі. — І пащеку свою не роззявляй".

А я що? В мене що, почуттів не може бути?

Я, звісно, стулився. Навіть я знав, що існує певна межа дратуванню богів, котру краще не перетинати, але в  мене ледь пара з вух не йшла. І я ж розумів, що Претемний мав рацію. Якщо не опаную себе, то ще більше напаскуджу з Міллі, а вона і без того від мене не в захваті.