5.3

Сподіваюсь, це буде швидко! 

"Не буде".

Претемний Лі, ти можеш бодай іноді не обламувати мої крила? 

"Ні".

Деякі учасники виходили з кухні в гіршому настрої, ніж увійшли сюди зранку, хтось сильно нервував, хтось злився. Дехто тримався спокійно і впевнено, як ото Орвелл. І звідки тільки береться така самовпевненість?

"Ти серйозно питаєш?" — гмикнув Претемний.

На це я вже не відповів. З кухні нас відвели у залу для відпочинку, де можна було почитати, випити ранкової кави, поснідати й зіграти в шахи.

Я припускав, що за нами і зараз спостерігали, хоча леді Абер і не було видно. Певно хочуть побачити як ми будемо комунікувати із суперниками.

Так вийшло, що ми з Рендольфом та Орвеллом опинилися найближче, інстинктивно обравши "знайоме зло". Навіть Гаррі, чи Гері, як його там, сидів неподалік. А от п'ятий, що хропів, коли я пішов з кімнати, так і не з'явився.

Схоже в цьому випробуванні вилетить принаймні половина. 

"Або ж більше", — подумав я, слухаючи, як хтось хвалився тим, що нарвав принцесі в миску три види салату.

— Звісно, вона обере мене, бо я дбаю про її фігуру! — заявив він, — Нащо мені товста дружина?

— Ти дурний, — відказав йому другий, скривившись, — Голодна жінка — це зла жінка, а зі злою жінкою ти не захочеш мати справи.

Цей був мудрішим.

— Він правий, моя сестра, як не поїсть, перетворюється на справжню фурію, — пробурмотів інший, здається перевертень, — Але й аби що не їстиме. Я якось приніс їй горіхове печиво замість шоколадного, то мені ледь голову не відкусили.

— І чого вони такі перебірливі? — простогнав четвертий. Той, що з горілим банановим хлібом, ще й з надмірною кількістю масла, — Хіба вони не мають радіти будь-якій увазі? Як вони взагалі собі думають чоловіка шукати з такими вимогами?

— Якщо так піде і далі, нас залишиться трохи більше десятка, — підрахував Рендольф, не звертаючись ні до кого конкретного.

З одного боку, звісно, це було добре. Та з іншого... Наступні випробування будуть складнішими. Мають бути.

Я трохи читав про те, як усе відбувалося минулого разу, й знав, що зазвичай перші випробування створені, щоб відсіяти претендентів до певної кількості, а тоді поки починали вибувати по одному. Ті, що з найгіршими результатами.

— Жінки перебірливі, тому що ми мало заради них стараємось, — сказав я зрештою, вирішивши втрутитись все ж в розмову. — Зрештою, для чого принцесі чоловік? Вона й так прекрасно справляється. Отже, щоб добитися її, старатися повинні ми, а не вона. Як на мене, все доволі логічно...

Просто їй не слід було викликати всіх цих довбнів. Обрала б одразу мене, чоловіка, що здатен про неї подбати і хоче це зробити, і все було б гаразд! Але ні. Принцеса вирішила, що вона так не хоче, їй потрібно мене провчити. 

— Цікаво, коли будуть результати конкурсу, — пробурчав я. — Хотілося би вже пошвидше.

— Дай принцесі та іншим спокійно поїсти, — відказав мені Рендольф, — Як вони нас оцінять, якщо не матимуть часу розсмакувати?

Я хотів було зауважити, що половину з того, що наготували наші конкуренти, ніхто, скоріш за все, навіть їсти не буде, не те що смакувати, та вчасно стулився. Бо ж мої страви вони мали оцінити як слід!

Та, попри те, що я максимально виклався на кухні, надто сильно хвилювався, щоб поснідати, чи займатися бодай чимось, крім як час від часу нервово поглядати на двері.

Тож, щойно ті відчинилися, й до зали увійшла леді Абер, без принцеси, я підхопився з місця.

Прочитати відповідь з виразу її обличчя було неможливо — ця леді надто добре тримала його, й від цього я нервувався тільки більше.

— Ну що? Коли нам вже скажуть хто переміг? — нетерпляче вигукнув той, що нарвав для Міллі салату.

— Терпіння, панове, — стримано всміхнулася леді Абер, — Незабаром ви усе дізнаєтеся. 

Вона взяла з таці, яку тримала служниця, невеликий сувій, й промовила:

— Просто зараз я називатиму ваші імена, й попрошу вас зробити крок вперед, щойно ви почуєте своє. Після цього слуги відведуть вас до окремої зали, де ви дізнаєтеся ваші результати.

Імена називали вперемішку. Мене викликали сьомим чи восьмим — сказати чесно, я збився з ліку, і все, що мене хвилювало — якомога швидше потрапити до Мілліани або бодай дізнатися результат. Коли ж заповітне "Аксель" нарешті пролунало вголос, я з полегшенням підвівся. 

Мав надію, що мене приведуть прямісінько до принцеси, але ж ні! Лише завели в чергову кімнату, і дуже скоро до мене приєднався ще й Орвелл.

— Здається, — зазначив маркіз, — нас посортували за тим, як успішно ми пройшли випробування. 

— З чого такі висновки? 

— Бо я гарно готую. І ти теж, я бачив ті яблука. Я думаю, скоро до нас приєднається ще баронет Харго, здається, він робив дуже смачну запіканку. 

Орвелл не помилився. Баронет і ще двоє чоловіків, яких я не знав, зайшли до кімнати у наступні кілька хвилин. Жоден з них не бовкав дурниці про те, що їжа — це надлишок, і не виглядав таким розгубленим при приготуванні, як Рендольф.