5.2

В умовах конкурсу було написано, що приготувати потрібно повноцінну страву, але я замахнувся одразу на дві. На основне — томлена качка в грибному соусі з картопляним пюре з трюфелем, а на десерт — неймовірне мусове тістечко у формі справжнього яблука. Я спочатку хотів зробити серце, але це надто просто. Сподіваюсь, яблуко, схоже на натуральне, зацікавить Міллі. 

— А тут буде анонімна дегустація? — одразу поцікавився хтось з наречених, випереджаючи мене з питанням. — Чи принцеса знатиме, чию їжу їсть, ще до того, як оголосить результат?

— Усе буде чесно, — запевнила його леді Абер, — принцеса не знатиме хто що готував, як і інші судді.

— Які ще інші судді? — здивувався ще хтось.

— А ви гадаєте, що принцеса здатна подужати півсотні страв самотужки? — гмикнула леді Абер.

— І хто ж нас тоді судитиме? — нахмурився інший.

— Її Високість, почет принцеси, королівські кухарі, лицарі та служниці. Не всі, звісно. Ніхто не чекатиме, що ви подужаєте нагодувати весь палац.

— Може, тоді нам варто приготувати кілька порцій, щоб найсмачнішого вистачило всім? — одразу запропонував я.

Краще зготувати десять яблук, аніж дізнатись, що десерт для Міллі зжер якийсь лицар!

— Якщо встигнете, — спокійно промовила розпорядниця, — Але памʼятайте, у вас лише дві години! Це, звісно, дуже казковий сценарій, бо вагітна жінка так довго ніколи не чекатиме, але вважайте це тренуванням.

Її слова надихнули не всіх, але часу ніхто не гаяв, тільки деякі учасники час від часу бубоніли щось на кшталт:

— І що вони взагалі собі думають? Це ж бабське заняття!

— Коли ми одружимося, я ніколи цим не займатимуся! 

— Точно! І взагалі, куди їй вночі їсти? Щоб погладшати? Хай сидить на дієті!

— Я б тебе, козел, посадив на дієту, — промурмотів я, -— з суцільної капусти, і щоб геть не бекало. А жінка має гарно їсти.

Але доносити мудрість до цих ідіотів довкола було марною справою. Я зосередився на важливому: на їжі. Треба таки зготувати якомога більше порцій. А що лише дві години... Впораюсь!

Першим було бажання скористатися чарами, але я стримався. Поки що Тіні ліпше приховувати. Натомість пошукав поглядом своїх сусідів.

Рендольф, здається, відчайдушно намагався зробити щось пристойне за рецептом. А з чого б то раптом він був такий зацікавлений?

Запав на мою Мілліану!

"Гадаю розмова в її лабораторії його надихнула".

Ага, я скоріше повірю, що його надихнула сама лабораторія з усіма цими приладами та пробірками. 

"Ти надто скептичний. В них є спільне захоплення", — зауважив Ліонель.

Затоплення!.. — подумки перекривляв його я, а тоді нарешті згадав з ким розмовляю, й виправився: — Кхм, тобто що в них спільного? Цей тільки в трупах колупається, куди йому до моєї принцеси? Хай навіть не мріє!

"Між іншим, принцеса теж цікавиться некромантією. А ти, Акселю, краще зиркни на маркіза Орвелла і забери у нього отой соус, він підсилить смак і виведе його страву вперед, навіть якщо вона така собі".

Ох, Безодне! Я обережно потягнув на себе пляшечку, і все майже вдалося... Але коли підвів погляд, то зрозумів, що клятий змій витріщається на мене.

Кутик його рота ледь помітно смикнувся.

— Ти міг би просто попросити, щоб я тобі подав, — гмикнув він, простягаючи мені її. Якось аж  занадто спокійно. Аж тоді я принюхався до того, що він готував, й спитав:

— Що там в тебе?

Орвелл здавався доволі впевненим, і чудово орудував ножем, швидко нарізаючи овочі.

Може йому взагалі не так потрібна та пляшечка? Що там, до речі?

"Рибний соус, — гмикнув Претемний, — природний підсилювач смаку".

Я б йому цей природний підсилювач!.. 

— О, ні, таке я не проситиму. Наскільки мені відомо, принцеса має проблему з морепродуктами, — сказав я байдуже Орвеллові, а сам зосередився на солодкому. 

Я мушу перемогти. Трясця, ніякий клятий зміюк не зможе мене подолати в кулінарній майстерності, що б він туди не намішав!

"Немає в неї проблем з морепродуктами, — пирхнув Ліонель, — Принаймні з рибою та креветками точно ні. І взагалі, леді Абер не дозволила б зберігати на кухні продукти, небезпечні для принцеси".

Та знаю я! Просто хотілося бодай трохи з нього пиху збити, — роздратовано визнав я.

Найгірше в цьому те, що в мене навіть не вийшло — маркіз готував собі й далі, ніби не чув моїх слів. І взагалі... Як виявилося, не всі були такі недолугі на кухні, як я гадав. Звісно, частина з них або зготували щось геть не їстівне, або просто нарвали в миску салату, та однаково недостатньо.

Якщо спочатку я геть не сумнівався в тому, що здатен виграти яке завгодно кулінарне змагання, то зараз цієї впевненості та пихи поменшало. Навпаки, всередині щось тривожно тягнуло: а чи справді я зможу завоювати бажаний приз? Сподіваюсь, бодай цього разу матиму можливість поговорити з Міллі! Після всього, що сталось, я мушу її заспокоїти.