4.2

Розтуливши губи, я кинулася до приладу, й, зробивши усе за його приладами, ледь не підстрибнула на місці. Він мав рацію!

— Це неймовірно! Дякую! — широко всміхнулася я. 

Мені було трохи соромно в цьому зізнатися, але я вже деякий час слідкувала за його дослідженнями і науковими статтями. Рендольф був надзвичайним науковцем, відданим своїй справі, і почасти саме тому я його і запросила, коли дізналася, що дядько планує профінансувати останніх учасників відбору.

Якби він дійшов до фіналу, йому не довелося б турбуватися про гроші для своїх проектів ще багато років. Можливо навіть ніколи.

— Завжди радий допомогти, — всміхнувся Рендольф. — Я й не здогадувався, що сама принцеса може займатися вивченням магії відживлення та похідними сполуками від впливу заклинань на види матерії. Ви давно працюєте над цією тематикою? Тут більшість пристроїв, здається, направлені саме на це дослідження... 

Кожне його слово було як мед з вуст. Я була за крок від того, щоб закохатися. Суто в науковому розумінні, звісно.

Сніжок гордовито тяфнув, випʼячуючи груди, ніби казав: "Дивіться яка в мене неймовірна і розумна хазяйка!"

Я трохи зашарілася. Зазвичай я не обговорювала свої проекти ні з ким, крім своїх професорів. Та й то було ще за часів академії. Але Рендольф мав більше знань і досвіду. Коли б я ще мала таку нагоду поспілкуватися із ним, не відриваючи його від роботи?

— Трохи більше двох років, — зізналася я.

Звісно, щоб займатися цим більш професійно, я мала б знайти собі наставника, і дядько міг би мене ним забезпечити, але я не хотіла використовувати для цього свій статус, тож зверталася до кандидатів анонімно, проте... За останній рік не отримала жодної відповіді.

— Це заслуговує на повагу, — похитав головою Рендольф. — Переконаний, результати цих робіт варто публікувати. Ви не роздумували над комплексним дослідженням? І над здобуттям наукового ступеню? 

Він розсіяно почухав Сніжка за вушком, і той, замість звичної реакції на моїх наречених, дозволив йому це зробити. Рендольф почухав ще раз, завмер, а тоді недовірливо зиркнув на пса. Раз, другий...

— Ваша Високосте, — дещо напружено промовив він, — а вам відомо про особливості вашого пса?..

— Це ви про те, що він дуже вредний? 

— Ні, це я про те, що він дуже мертвий.

Я шоковано витріщилася на свого фамільяра, тоді обережно наблизилася до нього, але той тільки мило висолопив язика.

Сніжок був теплий, мʼякий і не мав зовнішніх ознак піднятої тварини. Якби Рендольф не був настільки могутнім некромантом, то навряд помітив. Але, якщо він так казав, значить це правда.

— Ви не знали, — обережно зауважив він, уважно спостерігаючи за моєю реакцією.

Я могла б збрехати, та натомість похитала головою.

— Я не можу назвати його... Піднятим по-некромантськи, — обережно промовив Рендольф. — Тобто, він не помирав. Він просто... О. Перемкніться на магічний зір, Ваша Високосте, і, можливо, встигнете помітити. Те, з чого він створений, лише імітує живу природу. Як науковиця, ви маєте це розгледіти.

— Гав! — обурився Сніжок. 

Можливо, тепер Рендольф подобався йому трішки менше.

— Справді... — ледь чутно погодилася я, розгублено розглядаючи фамільяра, — Дивина... Звідки ж ти взявся? 

— Гав! — впевнено відказав пес. Та я, звісно, гадки не мала що він під цим мав на увазі.

— Я можу розраховувати на те, що ви збережете це у таємниці? — обережно спитала я в Рендольфа, — Поки я з усім не розберуся. 

Ми обидва сиділи, схилившись над Сніжком, й зі сторони це, мабуть, виглядало доволі інтимно. Та новина про походження мого фамільяра настільки збентежила мене, що я про це навіть не думала.

Рендольф обережно перебирав Сніжкову шерсть. 

— Звісно, я не зроню жодного слова про це, Ваша Високосте, — твердо сказав він. — Ні про собаку, ні про вашу лабораторію. Що б не було причиною такого дивного магічного поля, це не справа для довгих язиків, які нічого не тямлять у науці... 

Я вдячно всміхнулась йому. Теж погладила пса, і наші пальці зустрілися у шерсті. Це був випадковий, короткий доторк, на котрий зазвичай навіть уваги звертати не варто, але я затримала руку, сама не знаю нащо. 

Аж раптом Сніжок нашорошився, притиснув вуха... Я озирнулась, простеживши за його поглядом, і побачила, як до нас скрадається спушений до краю обурений манул. 

— О, — Рендольф здивовано гмикнув, — у вас ще й кіт є?

Я невдоволено подивилася на манула, й Сніжок гавкнув, поділяючи моє невдоволення. Я ж бо точно знала, що це ніякий не кіт! 

Треба було передбачити, що Аксель так вчинить. Зрештою, він і раніше не мав жодної поваги до мого особистого простору.

— Ні, це не мій кіт, — зрештою промовила я, — Це моєї подруги. Дуже нечемний, але позбутися його просто неможливо. Що ж до того, що ми обговорювали... Дякую, Рендольфе. Для мене це багато значить. І знайте, що вам завжди раді в моїй лабораторії.

Рендольф подарував коту довгий замислений погляд і підвівся.