РОЗДІЛ 4

Міллі

Втекти від натовпу наречених, половина з яких навіть не вміли поводитися за столом, було непросто. Як почесним гостям, ми не могли заборонити їм пересуватися палацом, навіть якщо дуже хотілося, й кожен другий гадав, що найрозумніший і зможе затиснути мене десь у кутку, щоб я "закохалася з першого погляду".

Тьху, які ж вони огидні. І як дядько взагалі міг запросити таку купу свиней? Мені було гидко на саму тільки згадку про те, як ті, замащені жиром і мʼясом, набивали собі пузо.

Одне радувало — найгірші з них завтра просто не встигнуть на друге випробування. Ми з леді Абер в останню мить отримали дозвіл від короля, щоб внести деякі... Корективи.

Звісно, існувала ймовірність, що дядько не схвалить додавання сонної трави до деяких страв, бо ж серед кандидатів в наречені стільки шанованої аристократії, та він на диво швидко погодився, й навіть похвалив мене за ідею.

— Розумниця, — сказав він, — Майбутній король має бути готовим до всього, в тому числі до отруєної вечері.

Схоже, дядечка анітрохи не хвилювало що я робитиму зі своїми потенційними нареченими, поки вони живі і відносно здорові. Втім, вони самі підписали відмову від претензій до королівської родини, коли погодилися взяти участь у відборі, тож...  Головне мені протриматися до фіналу.

— І не збожеволіти.

Важко зітхнувши, я проминула бібліотеку. 

Мені вдалося втекти з зали, скориставшись хаосом, що здійнявся після того, як я пішла, але, якби я залишилася в своєму улюбленому кутку серед книг, точно нарвалася б на когось небажаного... Або ж достатньо розумного, щоб знати де мене шукати. Тож я пішла до єдиного місця у палаці, закритого для учасників відбору, крім моєї особистої кімнати — до лабораторії, що також частково правила мені за кабінет.

Це було єдине місце у палаці, де я проводила більше часу, ніж в бібліотеці, і яке обійшлося не в один подарунок на день весняного рівнодення та день народження.

Я завжди хотіла більшого, ніж просто виряджатися та посміхатися народові. Хотіла приносити користь. Хотіла покращити життя для всіх і нарешті знайти спосіб покласти край чварам і ненависті між демонами та ельфами, що населяли більшу частину королівства.

Проблема була в тім, що переважно вони цього не хотіли. Демони залишилися ображені через те, що престол посіла моя родина, а вбивства, що відбувалися минулої зими, коли ті були впевнені, що за цим стоять ельфи, тільки погіршили відносини між двома расами.

Колись я навіть міркувала про політичний шлюб з Ітаном, моїм найкращим другом, що теж мріяв про мир, щоб згладити напругу. Якби королівством правили і демони, і ельфи, можливо усе було б інакше... Але між нами ніколи не було нічого більшого, ніж дружби, і він вже кілька місяців був щасливо одружений з жінкою, яку кохав.

Ніби відчувши мої важкі думки, Сніжок ткнувся мордочкою мені у коліна.

— Дякую тоді, друже, — всміхнулася я, погладжуючи його білосніжне хутро, — Бодай ти не мрієш залізти мені під спідницю.

А тоді нахилилася до магоскопу, щоб перевірити реакцію у колбі, яку залишила тут позавчора, й просяяла, помітивши, що кристалічні сполуки почали відділятися від смугоподібних.

Потягнувшись до шкіряного записника, щоб записати результати, я так захопилася, що втратила лік часу, й не одразу почула чужі кроки.

Озирнувшись, я побачила Рендольфа, що вражено застиг на порозі лабораторії, роздивляючись обладнання, а тоді квапливі кроки лицарів.

Важко дихаючи, вони зупинилися просто за спиною некроманта, й низько вклонилися мені.

— Вибачте, Ваша Високосте! Ми відійшли лише на хвилинку, не догледіли... Лорде, вам не можна тут знаходитися, це особиста лабораторія принцеси!

— Усе гаразд, — мʼяко промовила я, — Він може залишитися.

Як науковцю, йому, певно, кортіло тут роззирнутися. І, що найголовніше, схоже його геть не цікавила моя компанія, тож я була не проти.

На обличчях лицарів промайнуло здивування, адже почасти я навіть не пускаю сюди слуг для прибирання, й роблю усе сама. Та, звісно, ніхто не посмів би мені заперечити, тож вони знову вклонилися і відступили.

Погляд вченого-некроманта навіть захопленим не можна було назвати, бо це слово не передало б спектр усіх почуттів, що спалахнув на його красивому обличчі. 

— Я знав, що палац мусить зберігати свої таємниці, — заявив він, — але не уявляв, що тут буде такий скарб. Ваша Високосте, зібрана колекція пристроїв змушує мене вклонитися вашому інтелекту. Мало хто добере стільки унікальних речей. Мало хто взагалі про них знає!

Я могла б сприйняти це як спробу підлеститися, але Рендольф навіть не глянув на мене, його аж надто вже цікавили прилади. Здається, слова були щирими. 

Чоловік підійшов ближче і кинув погляд на моє дослідження. В очах некроманта мало вогні не спалахнули. 

— Вам слід змінити порядок поляризуючих скелець та змістити точку опромінення, якщо бажаєте спостерігати за реакцією, — твердо сказав він. — Тоді ви побачите, що утворюється третій тип сполук, і їх вивчення може бути найбільш інформативним.