3.3

Було щось ще. Ліонель ставився до Міллі тепліше, ніж до звичайної незнайомки. Але, може, це через те, що вона дівчина, принцеса?

"Вона найкраща подруга Ітана, і принцеса цієї країни, Акселю. Можливо одного дня саме вона викорінить місцеву інквізицію. Тож дуже тебе прошу не псувати дипломатичні стосунки та враження про всіх варлоків".

Гаразд, вдам, ніби повірив, що справа у цьому.

Якщо Претемний приховує щось, повʼязане із принцесою, в мене ще буде час із цим розібратися. А поки що... Він має рацію, треба нам з Міллі поговорити, щоб я міг пояснити їй усе.

"Не вдавай, ніби тебе хвилює бодай щось, крім приводу залишитися з нею наодинці".

Можна подумати, є щось погане в тому, щоб мріяти про прекрасну принцесу! Так, вона полонила мої думки, і як дорослий здоровий чоловік, я не можу поручитися, що думки ці завжди пристойні, але, можна подумати, Претемний Лі сам зберігав би спокій в такій ситуації! 

"Я б думав про безпеку дівчини, а не про власні забаганки".

Я ледь втримався, щоб не фиркнути вголос, і зосередився на їжі. Це не забаганки, це мої почуття! І ніяким чином новина про моє варлоцтво на її безпеку не впливає.

"Ну звісно, адже немає нічого такого в тому, щоб спілкуватися з кимось, хто порушує один з найважливіших законів світу самим своїм існуванням, ще й безперестанку про це балакає, — зʼязвив бог, — Вже не кажучи про те, що, якщо її помітять з тобою наодинці, репутації принцеси настане кінець. Якщо ти не будеш обережним, мені доведеться висмикнути тебе з цього світу, перш ніж тебе стратять, і тоді ви більше не побачитеся".

Я змовк, бо сперечатися з богом було марно, він завжди знайде, як вивернути все собі на користь. Для того він і бог! Мене ж набагато більше цікавила можливість поговорити з Міллі, а в тому, що розмова нам конче необхідна, я переконався, коли вона вкотре зиркнула на мене. Короткий, але абсолютно нищівний погляд, від якого у мене аж мороз по шкірі пішов. 

Зрештою принцеса підвелась з-за столу першою Здається, збиралась припинити нашу вечерю. Саме вчасно, бо після пожирання одного молочного поросяти у нас тепер за столом сиділо з десяток хряків. Мало не рохкали, бовдури! Шкода, що зовні ще не перетворилися.

Слідом за нею підвелася леді Абер, але навіть її суворий погляд не змусив цих нечем припинити жувати.

— Шановні учасники, — промовила вона, — На цьому вечерю закінчено. Будь ласка, повертайтесь до своїх кімнат. Або, якщо бажаєте, запрошуємо вас відвідати королівський сад, галерею чи бібліотеку. Раджу як слід відпочити перед наступним випробуванням. Приємного вечора.

Я підвівся один з перших. Це був мій шанс поговорити з принцесою, і я не збирався впускати його. Однак, як виявилося, про це подумав не лише я. Десь половина присутніх покидали виделки та запечені реберця, й, навіть не витерши руки, ринулися до дверей.

Міллі не зраділа штовханині. Уже за кілька миттєвостей я втямив, що не лише не зможу пробитися до неї, а і не досягну нічого, окрім чергової відмови. Треба було вигадувати інший план! 

Потрібна ідея спала на думку майже одразу. Я розплився в широкій усмішці, уявляючи собі, як Мілліана здивується, коли побачить сюрприз у себе в кімнаті. 

"Акселю?.."

Я швиденько заблокував свідомість від бога, аби не бовкнути при ньому зайвого. Ні, звісно, довіряти своєму покровителеві — гарна практика, але Володар Безодні не просто невдоволений мною, він прямо каже, що не бажає бачити, як його варлок досягає свого щастя. Може, і не зі злого умислу не бажає, просто я, виявляється, не вписуюсь в його принципи.

Я сердито фиркнув і рушив до кімнати.

...Всі мої сусіди зібралися уже хвилин за п'ять. Жоден з них не був у переліку ненажер. Рендольф и Орвелл навіть не намагалися пробитися на розмову з принцесою, видно, теж втямили, що це марно. 

Двоє інших постійно гиркали одне на одного: о, якби ж тільки сусід не заважав, тоді б розмова з принцесою була б у них в кишені...

— Сподівайтесь! — гмикнув я і рушив до свого ліжка, роблячи вигляд, що зараз лягатиму спати.

На щастя, наш високий статус змусив слуг принести ширми, тому мені не довелось вигадувати причини, як би це сховатись на мить від їх очей. Трішки магії ілюзій...

Аксель, учасник відбору, перевдягнувся, ліг до ліжка і майже миттю заснув. А я, справжній Аксель, винахідливий варлок Претемного Ліонеля, котом шмигнув у дверну шпарину, пробіг коридорами...

Можливо, мені б і не вдалось здолати увесь шлях на чотирьох лапах, проте там, де не було навіть дірки для кота, я прослизав тінями. Втомився, доки дістався до своєї мети, але воно було того варто.

Спальня принцеси Мілліани. І я, в абсолютно не компрометуючому вигляді!

Задоволений собою, я заліз до ліжка, згорнувся клубочком, підібрав пухнастий манулячий хвіст і замружився. Лишилось тільки дочекатись принцесу.

Але чекати довелося довго. Я навіть задрімав, потягнувся, висунувши кігті, солодко позіхнув і подумки нахмурився. За вікном стояла глуха ніч, а Міллі в кімнаті й сліду не було!

Де це вона ходить о такій годині?