3.2

Орвелл подарував кожному з нас такий довгий, важкий погляд, що аж замлоїло. Я, звісно, стріляний горобець...

"Підстрілений".

Дякую за коментарі, любий Претемний. Тож, скільки б я не мав досвіду, потрібно залишатися якомога уважнішим та обережнішим, аби не втрапити в серйозну халепу. Адже потім клопоту не оберешся. 

Бажання все-таки завоювати серце Міллі зробило надзвичайне: заткнуло мені рота. Я мовчав до самісінького вечора, приводячи до ладу свою частину кімнати. Розкладав речі, облаштовував магічний захисний контур. Ризикувати та нариватись на небезпеку аж ніяк не хотілось, краще подбати про особисті кордони в усіх сенсах цього виразу. 

На щастя, цей геть паскудний день мав закінчитись набагато краще: вечерею з Мілліаною. 

Не особистою! Якби особистою, я б не називав його паскудним. Але мені вдалось здобути розклад трошки раніше за інших, додати ілюзією малесеньку поправку в календарі моїх товаришів і прийти одним з перших. А потім шляхом нехитрих маніпуляцій та кількох фальшивих обіцянок відвоювати місце прямісінько біля Мілліани. Нас розділяло не більше півметра, і, коли вона виявила це, подарувала мені важкий погляд, який неможливо було прочитати.

"Я можу перекласти..."

Гаразд, важкий погляд, який я не хотів читати, бо нічого хорошого в ньому не було.

— Ваша Високосте, — подарував я їй сяйливу усмішку. — Ви задоволені тим, як минає відбір?

— Я воліла б, щоб ти не забував про правила поведінки, Акселю. Й не намагався махлювати за допомогою свого знайомого менталіста. Якщо, звісно, ти не плануєш достроково вилетіти з відбору.

Якого мента... А! Звісно, Міллі мала на увазі Претемного, хоч і якось дивно його називала. Певно не до кінця розуміла природу наших стосунків.

Але як вона дізналася?

"Агнес підказала".

Прокляття! Безодне, Лі, нащо ти їй розповів?!

"Щоб неповадно було". 

— Я більше не буду, — зробив я якомога невинніший вигляд. — Проте, Мілліано, ти не розумієш, що таке зв'язок з Претемним Ліонелем. Спробуй не звертатися до Володаря Безодні, коли він так близько!

"Гхм". 

Та що знов не так!

"В цій країні заборонено варлоцтво, Акселю".

Та вашу ж!..

На мить Міллі вражено розтулила губи, ніби збиралася щось сказати, але не встигла. До обідньої зали увійшли інші кандидати, і їй довелося відкласти цю розмову, щоб не видати мене. Проте Мілліана однаково постійно поглядала у мій бік.

"Хвилюється, щоб ти ще при комусь не ляпнув, що є варлоком", — похмуро підказав Лі.

А леді Абер тим часом підвелася зі свого місця, також в голові столу, й всміхнулася:

— Любі кандидати. Ми з принцесою щиро вітаємо вас із проходженням першого етапу випробувань! Як ви вже, певно, помітили, вас стало менше, ніж залишилося після першого етапу. Тож нагадуємо вам про те, як важливо залишатися гідними честі бути тут. Будь-які спроби шахраювати, шкодити своїм суперникам чи негідна поведінка можуть стати причиною, з якої нам з вами доведеться попрощатися, — голос ельфійки був рівний, але в ньому вчувалася погроза, — Ми пильно спостерігатимемо за вами, щоб відбір залишався справедливим. А зараз — їжте! — вона хитро примружилася, — Для другого випробування вам знадобляться усі ваші сили.

Вираз обличчя леді Абер був настільки красномовним, що я б з задоволенням проігнорував усі ті розкішні наїдки. Але я був голодним, страшенно голодним! Тож обережно потягнувся Тінями до першої ж страви, що стояла біля мене. 

Ніби безпечна... А от друга, привабливе молочне порося, від ароматів якого аж у голові паморочилось, містило у начинці сон-траву. 

Я вирішив проігнорувати цю страву. Поросята — штука небезпечна. 

"Ага, згадав уроки герцога Шантьї?" 

О, так. Я осміхнувся і взявся за свою безпечну і, на щастя, нічим не приправлену курку.

Орвелл ледь помітно всміхнувся, теж проігнорувавши порося. Схоже, ця перевірка йому сподобалася. А от вираз Рендольфа не змінився — як був суворий, так і залишився, але він теж помітив підступ.

Що ж до інших... Дехто попався на гачок, й наминав порося та інші приправлені хитрою травою страви за обидві щоки. Та це виявилося не найстрашнішим. Найгіршим було те, що з півсотні чоловіків відсотків двадцять не вміли цього робити по-людськи.

Подекуди мені здавалось, що ці пожирачі м'яса от-от захрюкають, мов ті кнури. Двоє ж, забачивши рульку, схопились за неї з різних боків і тепер тягли кожен на себе. 

— Що за сором? — презирливо скривив вуста Орвелл.

— Вона ж величезна, люди не повинні стільки їсти, — буркнув я. 

— О, коли вони вмруть від переїдання, їх оглядатиму я, — широко всміхнувся Рендольф. — Мені потрібно якраз написати наукову статтю, я тему підбирав.

Мілліана, спостерігаючи за усім цим дійством, здавалося, розривалася між сміхом та огидою, як і її почет що розташувався неподалік. Я зрозумів, що після цієї вечері суперників в мене знову поменшає, тож мій настрій ще трохи покращився. Якщо не зважати на одну маленьку неприємність.