2.2

Мені, звісно, було трохи шкода того ж Рендольфа, котрого я обрала переважно тому, що він був безпечним варіантом. Але, зрештою, я його не ображу. Однаково збиралася профінансувати його лабораторію, дійде він до кінця чи ні. Такі науковці завжди на вагу золота.

Поки слуги готували призи, а Агнес наминала стейк з запеченими овочами, нарешті почалося перше випробування.

Як я і гадала, перше завдання з простенькою магічною формулою відсіяло лише десяток, що не дуже допомогло. Рендольф, Орвелл та Аксель одні з перших впоралися із ним, здивовані тим, що їм підсунули таку дитячу забавку.

Друге завдання було дещо складнішим, з хитрістю, на якій мене саму якось раз ловив мій професор з магічної теорії, але і з ним ті, кого я відібрала, впоралися доволі швидко, залишивши позаду ще половину кандидатів, що невдоволено покидали зачаровані листи з бланками на землю.

Я навіть почула, як хтось з них обурено прошипів, що гадав, ніби тут шукають нареченого для принцеси, а не кандидата магічних наук, перш ніж піти, обурено гупнувши дверима.

— Кандидата? — не надто переховуючись, гмикнула Лілія. — Доктора, не менше! Що за низька планка для прекрасної принцеси! 

Нарешті винесли і третє завдання. Я задоволено спостерігала за тим, як Рендольф легко вирішує і його, навіть не сумніваючись у відповіді. Впорався першим! маркіз Орвелл теж не пас задніх. А от Аксель, здається, замислився...

— Лі мені щойно нашепотів, — нахилилась до мене Агнес, — що Аксель намагався спитати у нього підказки стосовно цієї головоломки, але, звісно, отримав відкоша.

— От засранець! — обурилася я, а тоді нахмурилася, — Стривай, а хто такий Лі? 

Що дивно, крім мене та леді Кеннет, її слова ні в кого не викликали такого здивування, як в мене.

Лілія виразно зиркнула на Агнес. Та тихенько ойкнула, відсуваючись від мене. Лілія, важко зітхнувши, взялась пояснювати: 

— Це щось подібне до універсального магічного порадника. Одухотвореного. З яким ми маємо певний зв'язок.

Це небагато пояснило.

— Що, якась балакуча енциклопеція? — виходить, що вони побудували якийсь ментальний звʼязок, щоб користуватися нею на відстані, і в неї прокинувся власний розум? 

Ця думка викликала водночас захват і хвилювання.

Якщо так, краще королівському бібліотекарю про це не знати. Він і без того занадто дотошний.

— Так, можна сказати, що балакуча енциклопедія, — зітхнула Лілія. — Тільки, розумієш, з власним характером і з фізичним втіленням. За бажання з ним можна навіть побачитися. Вельми привабливий чоловік! І справді багато знає. Аксель колись служив йому, перш ніж потрапив, ну, сюди. І взагалі, Міллі! Ти мала прочитати ті книги, що я тобі дала!

Служив... Чоловік... Я геть заплуталася!

— Це що, якийсь високорівневий менталіст? І до чого тут ті книги? Вибач, останніми днями якось геть не до того було, — я важко зітхнула. В мене взагалі було багато планів, доки дядько не вигадав оцей відбір. Тепер багато чого довелося відкласти.

— Знаєш, Міллі, я б дуже радила тобі ознайомитися з "Останнім зреченням", — кахикнула Лілія. — І дізнатися в деталях, хто такий Лі і чи менталіст він. Думаю, так тобі буде легше все... Прийняти і усвідомити. І прибити Акселя...

— Я і так його прибʼю... — пробурмотіла я, — Звісно, я здогадувалася, що він спробує хитрувати, але ж не на першому випробуванні!

— Якщо тобі буде від того простіше, то звертатися до пр... до Ліонеля — це щось подібне до інстинкту. Ми до цього звикли. Крім того, він і сам непогано справляється, дивись!

На жаль, вона мала рацію. Це зайняло трохи часу, але зрештою Аксель приєднався до переможців першого етапу, задоволено дивлячись у мій бік, ніби чекав, щоб його похвалили.

Це, звісно, не мало жодного значення. Хто б не став переможцем у відборі, останнє слово за мною. І це слово буде "ні". Дядько пообіцяв мені. Коли це божевілля закінчиться, я нарешті буду вільна робити що хочу, і більше ніхто не скаже мені, що королю та королівству потрібен "справжній спадкоємець."

Звісно, дядько сподівався, що я закохаюся. Але на мою думку це було малоймовірно.

Так, відбір завжди вважався подією, де наречені могли проявити себе з найкращого боку, але я не вірила, що втрачу через це голову. В гіршому випадку — оберу стерпну партію для формального шлюбу. Когось, з ким зможу порозумітися, і хто не діставатиме мене, постійно відволікаючи від роботи. І я, звісно ж, в свою чергу також не лізтиму у його життя.

— А тобі хтось з них подобається? — пошепки спитала Агнес.

Я байдуже знизала плечима. Обʼєктивно в нашому королівстві було чимало привабливих чоловіків, але зазвичай їхні недоліки усе це перекривали. Взяти хоча б Акселя. Привабливий, але хитрий. Довіри до нього не маю ані краплі, і правильно.

— Рендольф розумний, — зрештою промовила я.

— І симпатичний, — закивала вона, — А ще цей маркіз...

Маркіз Орвелл справді гарний, як злий дух з казки. І такий само підступний.

— Він не розглядається. Ніхто не допустить, щоб до королівської родини увійшов настільки сильний менталіст, ще й з іншого королівства.