1.4

До кабінету Ноеля я потрапив не одразу. Довелось постояти в черзі, перш ніж мене нарешті впустили. 

— Любий друже! — вигукнув я, забачивши демона. — Скажи, що радий мене бачити! Я до тебе з малесеньким проханнячком.

Ноель підняв на мене такий безрадісний погляд, ніби його місяць годували самою вівсянкою.

— Акселю, що ти тут забув?

Ну от, ні тобі "Як твої справи?", ні "Привіт, друже!".

"Може це тому, що зазвичай ти приходиш без запрошення?" — зітхнув Претемний.

Так роблять усі близькі друзі!

— Я повинен вкрасти в тебе некроманта. Ненадовго! Всього на кілька тижнів. Чи місяць. Принцеса Мілліана влаштовує відбір наречених, і Рендольф збирається брати в ньому участь, — радісно повідомив я.

— Щось я в цьому сумніваюся, — промовив він, скосивши погляд на двері. Втім, після розмови з Рендольфом, його скептицизм можна було зрозуміти. Тож довелося пояснити:

— Я пообіцяв профінансувати його лабораторію, якщо він погодиться.

— А Міллі про це знає? — спитав Ноель, виразно вигнувши брову. Я ледь не простогнав у відчаї. І звідки в цих слідчих стільки недовіри?

“Чуйка гарна”.

— Ну звісно! — збрехав я, не змигнувши й оком, — Це була її ідея.

— Гмм, — невизначено видав він.

— То ти допоможеш? — нетерпляче перепитав я, — Із відпусткою.

Я сподівався якомога раніше повернутися до Міллі з гарними новинами й отримати своє запрошення.

Прочитати погляд Ноеля було майже неможливо. 

"Неможливо для того, хто дуже старається удати, що не може зрозуміти, як на нього дивляться. Бо я б назвав цей погляд лютим, сердитим, невдоволеним... Ще епітети?"

От багато є переваг в тому, щоб бути чаклуном Володаря Безодні, але його характер — абсолютно точно недолік. 

"Так, я б теж волів, щоб ти був не моїм чаклуном, а моєї попередниці", — фиркнув Лі. 

Ні-ні-ні. Вона ж мене б убила!

"Отож!"

Нарешті Ноель прочистив горло і похмуро промовив: 

— Я б волів, аби мене попереджали про відпустку моїх підлеглих заздалегідь. І хотів би, щоб Рендольф відпочив трохи, а не працював цілодобово. Чи зможе він перепочити на відборі? 

— Ну... Звісно, так! — швидко озвався я, насправді дуже в тому сумніваючись. — Само собою! Переконаний, для нього це буде неважко. І жодних трупів. 

— Це абсолютно точно засмутить Рендольфа, — кахикнув Ноель. — Але гаразд. Я підпишу його заяву на відпустку. Він останні десять років без неї, то ж не діло. Нехай трохи розвіється. Але я сподіваюсь, Акселю, що це не чергова твоя махінація. 

— Чому одразу махінація?!

— Бо ти — легендарний чаклун. Легендарно паскудний, — озвався Ноель з абсолютною недовірою до мене. — До речі, що це там у тебе? Запрошення для маркіза Орвелла? 

— Та це... 

"Я йому сказав, — вдоволено повідомив мені Лі. — Ти радий?"

— Я зараз його гукну, Орвелл тут, — продовжив Ноель.

— Дякую, — скривився я, хоча чомусь радості анітрохи не відчував. Навряд чи маркіз так само палко відмовлятиметься від мого запрошення, як Рендольф.

Як і очікувалося, на відміну від Рендольфа, Орвелл одразу зрозумів наскільки йому пощастило. Пробігшись жовтими очами по рядках, він задоволено вишкірився, і я заледве стримався, щоб не вирвати запрошення з його хатських рук. Поки маркіз залишав свій підпис, я аж кипів зсередини.

— Перекажіть Її Високості мої найщиріші вітання і вдячність за це запрошення, — промовив він глибоким хрипкуватим голосом, від якого місцева секретарка ледь не перетворилася на рожеву калюжу.

Маркіз був аж до огидного привабливий, і точно знав, яке враження справляє на жінок. Звісно ж, він сподівався, що принцеса не буде винятком!

Тихий голос у голові шепотів: треба підставити й Орвелла, і Рендольфа, і взагалі, негайно зробити все, щоб Міллі розчарувалась у відборі та вийшла за мене заміж. На жаль, це був не голос бога, а шепіт моєї підсвідомості, тож Ліонель з цим не допомагатиме. 

Але нічого, я — самостійний маг! Тож нехай Орвелл та всі інші навіть не сподіваються отримати принцесу. 

Я її кохаю, а вона мене... Вже майже, просто не визнала ще свої почуття. Та я докладу всіх зусиль, аби визнала.