Розділ 9

Мої думки були настільки зайняті дивним звʼязком, що я й не помітили як ми прибули до палацу спадкоємного принца.
  — Чому ми тут? 
  — Брат дозволив мені користуваттся його палацом деякий час.
  — Не знала що у вас такі хороші стосунки.
  — Повір це й близько не так.
Я закотила очі. Хіба як би це було не так він би дозволив користуватися своїм палацом?
  — Так дозволив.
  — Не читай мої думки!
Він не відповів а тільки закотив очі. Я вирішила проігнорувати його та продовжила розглідати палац. Будівля має Н- подібну форму, пофарбована у темний відтінок, вхід в будівлю складається з чорної арки та величезних дверей, також по периметру будівлі розміщені горгулі, тай цілий палац в загальному був виконаний в готичному стилі.
  — Красиво, чи не так? — прозвучав грубий голос позаду нас. Я обернулася на голос та побачила високого чоловік з білявим волосям 
та чітко виражиними лініями лиця, він був одягнений в чорний костюм, наслідний принц.
  — Непогано, — спокійно промовила я.
  — А ти в нас..... — продовжував він.
  — Ombra* — промовив Дем.
  — Тупе прізвисько, — заперечила я, оскільки воно було справді тупим. Тому я зіскочила з коня та попрямувала до принца.           
  — Можна просто Ізабель.
Він взяв мою руку в свою та ніжно поцілував, від чого по моїй шкірі покотились мурашки.
  — Данило, дуже приємно познайомитись. —  на його обличчі розквітла спокуслива усмішка.
Ну й іменна подумла, я замість того щоб повестись на його флірт. Я мило посиіхнулась йому у відповідь та відкрила рот щоб щось зказати як тут.....
  — Нам час іти, — в голосі Демʼяна чулося роздратування.
  Він схопив мене за руку та потягнув за собою до дверей.
  Придурок!
  — Відпусти!
Я почула його фиркання але він всеж таки відпустив, та обирнувся до мене лецем.
  — Не фліртуй з ним.
Цього разу фиркнула я, та злобно посміхнулася.
  — Не вже наш принц ревнує?
Не встигла я й договорити, як він схопив маї руки та розмістив їх над моєю головою притиснувши до стін.
  — А якщо й так? — він знизив свій тон та ще ближче нахилився до мене.
  — Невірю.
Я відштовхнула його, та попрямувала коридором стараючись розглядати інтерєр зімість того щоб думати про принца який прямує за мною.

                                                      ***
  Я прокинулась від шуму який долинав з нижнього поверху, та застогнала в подушку. 
Ось і почалось моє особисте пекло. 
  Ще через декілька хвилин я почула стукіт в двері за яким послідували слова:
  — Пані, вам час просинатись!
З неаби яким трудом я піднялась з ліжка та відчинила двері, перед якими зависла жіноча рука. Піднявши очі вишче я побачила жіночку років сорока по людським міркам. 
  — Добрий ранок пані! — промовила вона солодким голосом, та поклонилась.
  — Що ви не потрібно! — озвалась я почуваючись не зручно. — І називайте мене Ізабель, будь ласка.
  — Звісно, — соромязливо озвалась. — А чи можу я.....
 — Так вибачте, — відповіла я зрозумівши її, та відійшла з проходу щоб вона могла зайти.
  Вона зайшла в спальню та хутко попрямувала в ванну кімнату. Я декілька хвилин дивилась на місце де вона зникла, після чого попрямувала на тирасу надіючись що це допоможе мені проснутись та приготуватись до важкого дня. Я відчинила двері тираси та пройшла до перил насолоджуючись вітерцем. Обіпершись на перила я декілька хвилин насолоджувалася тишиною та крайовидом засніжиних гір, допоки не побачила дивні погляди людей які проходили повз тирасу я б напевно не звиртала на них увагу але відчула що мені холодно, і звичайно спочатку я все спихнула на погоду королівства зими. Й вже збираючись повернутись назад в середину я з подивом помітила що я стою в одній білизні чорно кольору й усміхнулась своїй тупості. Мені зараз же потрібно проснутись і почати думати. Повернувшись в середину я зайшла в ванну кімнату, та подумки подякувала помічниці яка набрала повну ванну гарячої води з пелюстками роз. 
  — Ізабель! 
  — Ізі!
  — З тобою все впорядку?
Я розплющила очі та подивилася на воду яка стала крижаною. Скільки я проспала?
У двері ванної кімнати продовжував стукати принц і як тільки я хотіла відповісти що зімною все в порядку, почувся сильний грохіт й двері вилетіли з петель призимлившись на підлогу. Після чого в отвір де ще декілька секунд назад стояли двері влетів Демʼян.
  — Ти здурів?!
  — Ти в порядку! — голосно промовив він скоріше намагаючись переконати себе.
  — Я в повному порядку! — я навіть не намагалася приховати злість. — А от тобі незавадило б піти провіритись!
  Він дивився на мене виликими очима, аж поки мені це не набридло і я не вилізла з ванни не звиртаючи уваги на його погляд який вільно блукав по моєму тілу.
  — Можеш сфотографувати, впевнена це допоможе зігріти твої самотні ночі.
  — Я.... Вибач, — розгублино промовив та пулею вилетів з кімнати.
  Я видихнула та сперлася на раковину перед зеркалом, перевівши погляд на своє лице яке за час на волі стало менш блідим але нажаль синяки перед очима не зникли. Я повільно пройшлася поглядом по своєму тілу, шрамам яких під час перебування в вязниці тільки прибуло та волосю яке доходило до сідниць. Довго не думаючи я схопила ножниці які стояли на тумбі біля раковини та відріза трішки менше ніж половину довжини, тепер воно доходило мені до грудей. Після цього я підрічнвла кінчикі та заплила дві коси незабувши залишити два пасма спереду. Ну так вже краще, подумала я та обмотавшись рушником вийшла з ванною кімнати.
  Демʼян як я і думала не вийшов з моїх покоїв як зробилаб люба інша нормальна людина на його місці, ба більше він безпардонно розкинувся на моєму ліжку. Я пройшла до шаф які знаходились біля ліжка та скинула рушник. 
   — Я бачу тобі таки кортить роздягнутися переді мною.
  — Я бачу тобі так і кортить получити кулаком в щелепу.   
  Я продовжи ритись в шаві намагаючись знайти хочаб щось практичне, але знову і знову знаходила тільки кольрові плаття в квіточку різної довжини.
  — Ти що обікрав гардироб дисятирічної принцеси?
  Він не відповів а тільки показ пальцем на шафу яка стояла зправа від цієї і додав:
  — Білизна в тумбі.
  Я не подякувала а просто відкрила тумбу та  зхопила першу попавшу білизну, потім відкрила шафу й підмітила що цей гардироб значно відрізняється від попереднього. Довго не затримуючись я витягла білі спортивні штани і голуби й топ без рукавів.
  — Ти готова? — запитав Дем як тільки я закінчила одягатись.
  — Так.
  — Тоді пішли.
  — О, і не забудь прихопити свої кинджали сьогодні бумем треніруватись.
  — Мені хвилюватись?
  — Ні не хвилюйся тобі сподобаються твої суперники! 
"Мені це не подобається" - подумала я, але просто кивнула. 
Ну щож бажаю собі удачі!
-------------------------------------------------
ombra - Тінь(Італійська)