Розділ 1

Можете мене привітати у мене ювілей 100

довбаних років у цій сраній вʼязниці!

Сьогодні  нічого нового.

Проснувшись мене повили в душ, загалом кімната в якій знаходилися душові кабінки виглядали досить так непогано от тільки всюди стояла вікова грязь та порох.

Роздягнувшись та зайшовши в кабінку я помітила погляди на собі з всіх боків, але це нічого нового, зважаючи на те що душові кабінки були відкриті, без стінок та скла в нас всіх був відкритий кругозір на один одного насправді спочатку мене це бентежило, але тепер мені якось все одно. Закінчивши з купанням я вже було йшла до дверей, однак тут мій погляд впав на дзеркало що знаходилося навпроти душу, і

я зустрілась зі своїм поглядом, виглядала я легко кажучи не дуже, мої обриси обличчя стали більш гострими через не достаток їжі,

а каштанове волосся доходить мені до сідниць, в загальному страшних змін не сталося от тільки мої очі набули ще більш голубий відтінок, а погляд став більш змученим та безнадійним.

   — Ворушись — розвіяв мої роздуми один із наглядачів і я попрямувала до виходу.

Ми вийшли в просторий коридор з білими стінами та підлогою покриту бетоном, подолавши декілька метрів ми натрапили на два різних шляхи, лівий вів назад до камер в той час, як правий до їдальні куди ми й прямували.

Зайшовши в простору їдальню ми попрямували до стелажів з їдою.

І тільки погляньте! Сьогодні на сніданок у нас знову манна каша.

Підійшовши я взяла свою порцію та ще раз глянувши на вічно злий персонал кухні я попрямувало до свого столика в дальньому куті їдальні.

Всупереч тому, що мій стіл був із дерева він ледь тримався, як і стільці. Тут було шість стільців, тому що цей стіл був розрахований на шістьох осіб, але попри це я обираю залишатися сама, я завжди сама в той час, як інші злочинці намагаються поладнати, а дехто навіть створює свої угруповання я сама і тільки сама, інші це також знають тому не пристають до мене з дурними запитаннями по типу: можливо ти захочеш приєднатися до нашої групи? або

Ми придумали план втечі не хочеш приєднатися?

Я сіла за свій стіл та ще раз оглянула кімнату, вона була досить простора та по-своєму красива.

Через декілька хвилин сирен розірвала повітря та розворушила всіх наглядачів, які почали забирати увʼязнених назад до камери.

Але увʼязнені на відміну від наглядачів навіть не зрушили з місця оскільки таке відбувається як мінімум декілька раз на день, тому що це означало що прийшли навідати одного з в'язнів.

Коли крики наглядачів стали нестерпними я піднялася зі свого місця та попрямувала до одного з наглядачів, він зібрав іще декілька вʼязнів і ми попрямували на подвірʼя де вʼязні мали час для відпочинку перед виправними роботами.

Як тільки ми вийшли мені в обличчя вдарив теплий весняний вітер, на мінуту навіть здалося що я десь поблизу весняного королівства, але ні я зараз в центрі світу в вʼязниці яка знаходиться прямо на середині між всіх королівств, тому саме внаслідок цього вийшовши на подвірʼя можна побачити границю із чотирма королівствами яка знаходиться за річкою "Круг диявола".

   — Номер 13 — розірвав мої споглядання голос одного з наглядачів.

   — Я! — крикнула я постаравшись зробити так щоб мій голос здавався як найбільш впевненим.

   — У тебе гість, — промовив він підійшовши ближче.

Стоп!!

Гість?!