Пролог

Я засіла на будинку мера оного із міст людей, у мене заказали його вбивство тому пора починати.

Я спустилася на вікно його спальні та тихо відчинила, він мирно спав у своєму ліжку. Чесно я не знаю що він зробив, щоб заслужити смерть, але мені й не потрібно це знати я просто вбивця, тому я підійшла і перерізала йому горло дешевим кинджалом який купила за рогом його будинку, він помер навіть не встигши схлипнути, його смерть була великодушною можливо за це Бог не скасує мій окремий котел в пеклі, але хоча б моя совість буде чиста.

Я тихо вилізла через вікно та беззвучно стрибнула з будинку, після чого пішла прогулятися вздовж річки заодно позбувшись кинджала на якому ще залишилась не застигла кров.

Позбувшись кинджала я попрямувала до будинку біля якого залишила свою кобилу, прямуючи туди я помітила дивно тишу на вулиці та пришвидшила крок, прибувши я швидко залізла на коня та ще раз пробігши поглядом по місцевості вирушила до границі літніх фейрі, але не встигши проїхати й пари метрів я почула гавкіт собак та заїхала у найближчу галявину з надією почекати поки вони минуть мене.

Але тут хтось різко усадив кинджал мені в бік та повалив з коня, відійшовши від болю я витягла один зі своїх кинджалів та з усієї сили розмахнула в темряві надіючись влучити у нападника.Але почула брязкіт металу який закував мої запʼястя та ноги та в одну мить я не змогла поворухнутись.

— Не сіпайся — почула я незнайомий, але дуже грубий та особливий голос.

Цей голос не спутаєш ні з чим навіть якщо ти його ніколи не чув оскільки це голос темного лицаря.

Бляха!

Темний лицар один із найвідоміших шерифів на цілій планеті земля його знають і люди й фейрі та всі вони його бояться більше за саму смерть. Понад 100 років назад шериф створив найміцнішу вʼязницю у світі яка стримує найнебезпечніших злочинців і яка стоїть і по цей день.

Але коли це мене додали в список найнебезпечніших злочинців?

Ну що ж це вже не важливо, тому що мене угараздило попасти в руки темному лицарю.

— Молодець — похвалив він мене після того, як я перестала боротися.

— Я так зрозумів що ти мене впізнала, хіба не так? — запитав він хоче це прозвучало більше як факт.

— На жаль — байдуже відповіла я.

— Значить ти у нас не балакуча!Жаль, тому що у мене дуже багато питань.