Глава 12

Натаніель мертвий, проте Легіон все ще десь серед нас. Тепер ми точно знаємо, що це не легенда, а цілком реальна загроза. І поки ми їх не знищимо, ніхто не буде в безпеці. Пошуки Мелісси та Грегорі не принесли зовсім ніякого результату. Вони розчинилися в часі, не лишивши жодного сліду після себе. І лишалось сподіватись, що вони знайдуть шлях назад, а поки ми не припиняємо пошуків. Одного разу вони точно повернуться додому. Аларік та Ілларія так і не помирились. І не знаю, чи колись в них це вийде. Я би могла заглянути в майбутнє, проте як каже мій тато, деяких речей не варто знати. Нехай вони самостійно розбираються.                                                                                                                     

Але ми закінчуємо Королівську Академію, і я буду дуже сумувати за ними, хоч ми і домовились спілкуватись і навіть бачитись. Та все ж це буде не так вже й часто, адже кожен матиме свої справи. Подруга он взагалі обіцяла скоро відвідати Валорію. А брат так майже весь час буде неподалік. А ще поряд буде Зак...                                                                                                                                            

- Зібрала речі? - спитав мене хлопець, коли я запаковувала останню валізу.                                            

Так незвично було бачити цю кімнату такою пустою. Тут залишилися лише меблі, які в наступному році дістануться вже іншим студентам. І на них чекатимуть власні пригоди. От тільки сподіваюся, що їх навчання буде більш спокійним ніж в нас. Три роки ця кімната була моїй домом. І нехай весь світ сходив з розуму, цей острівок завжди залишався безпечним. Стільки спогадів залишиться, але попереду чекає не менш цікаве життя.                                                                                                            

- Вже майже все. Залишилося тільки кілька дрібничок. - він підійшов та обійняв мене. - Ми повертаємося додому? Тобто ти не залишишся тут викладати далі?                                                         

- Ні, я відправляюся назад у Валорію разом з тобою. Я ж і сюди прибув лише заради тепер, тому зараз мені тут робити нічого. Навіть мама вирішила передати пост директора іншому. Вони з Пауеллом будуть жити неподалік від палацу. І тепер все буде по іншому. - посміхнувся Зак. - Все крім нас. Принаймні я сподіваюся на це.                                                                                                                       

- Я кохаю тебе. - відповіла я. - Тому все обов'язково складеться чудово.                                                 

- Як і я тебе, Емі. - сказав хлопець. - Понад усе в своєму житті.                                                                 

І як же добре було те, що він в мене є. Між нами було все, від ненависті до справжніх почуттів. А скільки всього сталося, навіть важко уявити. За ці три роки стільки всього пережили, і щоб не приготувала нам доля, ми з усім впораємося разом.