Глава 10

За кілька тижнів в мене знову було видіння. На цей раз воно було набагато страшнішим. Я бачила напад на Академію і за цим стояв Натаніель. Була жорстока битва, в якій не всі вижили. І я цього справді не хотіла, тому весь цей час ми готувалися, шукаючи спосіб обійти його. Але єдиним виходом було - повторити видіння з моєю смертю, стараючись мінімізувати втрати наших воїнів. Та якщо буде треба, я готова пожертвувати собою заради інших, що не дуже подобалось Заку. Він взагалі старався проводити зі мною кожну вільну хвилину, переживаючи, що може мене втратити. Як і брат. Після розставання з Ілларією з часом він зміг прийти до тями, і став майже таким, як був раніше. Та й подруга, здавалось, більше не страждає. Але я хвилювалась, що може нічого з цього не вийде. На всяк випадок, ми мали запасний план, і хоч би один спрацював. Настав момент, коли ми стояли перед Натаніелем та усією ордою демонів, прокажених та інших монстрів, яких він привів із собою. І тепер моє видіння справджувалося.                                                                                                                         

- Готові до поразки? - спитав Натаніель з дикою посмішкою. - Навіть шкода, що помре стільки студентів та навіть перша вампірша. Я ж за стільки часу навіть звик до вас. Ви стали для мене частиною життя. - продовжив він. - Хоча ні, мені зовсім не шкода.                                                                                             

Я вже витягнула меч, приготувавшись битися. Значить сьогодні все тут і має закінчитися. І я не впевнена, що готова до цього, але всі ми знали, що одного дня цей день настане. Хоча в мене був невеликий страх, та почала з'являтися якась впевненість у власних діях.                                                

- Але в мене є пропозиція, і вона має вам сподобатися. Скажімо так, це ваш єдиний шанс. - посміхнувся він. - Драгомір має виступити проти мене. І тоді, я подумаю над тим, аби зберегти решті життя.                                                                                                                                                               

От і те, за що я так сильно хвилювалася. Ми знали, що саме так і буде. Він хоче битву один на один, і я вже знаю, що програю, але маю виснажити його, давши шанс на перемогу. Значить, вихід один. Нехай я і помру, та моя жертва не має пройти марною. Ми маємо звільнити світ від Легіону, що вбив моїх прийомних батьків. За них помститься хтось інший, проте я зроблю перший крок. Я захищу Королівську Академію.                                                                                                                                                           

- Я приймаю твій виклик, Натаніель Оверлук. - і це сказала не я.