Глава 8

За тиждень в нас був ще один напад на Академію, який ми доволі легко перенесли, адже наші учні робили доволі суттєві успіхи, і навіть могли битися поряд з іншими. Звичайно деякі рухи були ще незграбними, вони отримували поранення, однак це вже непогано. Я ними неабияк пишалася, адже вони в мене великі молодці. Але я все думала, чого чекає Натаніель? Ми ще досі нічого не чули про нього, якщо не враховувати мої видіння. І від цього ставало страшно, адже може він щось і готує, а ми просто не будемо готові.                                                                                                                                  

Я намагалась налаштуватись на нього, аби побачити, що буде далі. Мій дар мав спрацювати та показати, що на нас чекатиме у майбутньому. Та це не дало ніякого ефекту. Напевно, моє передбачення було ще не настільки добре розвинутим. Шкода, що зараз немає Ізабель з нами, адже вона як ніхто інший знала про цей дар. Та чи є інший спосіб якось дізнатися? Але всі мої питання відпали самі собою...                                                                                                                                     

Я була в священному місці, аби трошки подумати. Колись тато показав мені його, і я часто тут бувала. Мені потрібно було розслабитись, адже останнім часом багато всього звалилося. Від мене всі чогось очікували, а я так боялася їх підвести. До того ж досі залишається відкритим питання, хто вбив Рейгазів. Реджинальд особисто зайнявся цим, перевертаючи весь Хейвенберд. Ми обов'язково дізнаємося правду. Але мені не дали побути одною. І тільки я подумала, що це може бути батько чи Зак, як мене чекало неабияке здивування. Це був Натаніель. Я потягнулась за мечем, якого, звичайно ж, не було.                                                                                                                                                         

- Не турбуйся, тут я не можу тобі зашкодити. До того ж в мене ще залишилися якісь принципи. Я не стану вбивати того, хто немає зброї. Та й свідків немає. - посміхнувся він. - Я просто прийшов поговорити.                                                                                                                                                          

- З того часу як ти нас зрадив, нам більше немає про що говорити. Хіба що можемо подумати про те, як тобі краще здатися. - відрізала я. - Хоча не думаю, що тобі це цікаво. Краще йди там, плануй захоплення світу.                                                                                                                                                

Він ж розсміявся і присів навпроти мене, від чого я мало не здригнулася. Коли я тільки прийшла до Академії, то була розгублена та не знала, хто я є насправді. А Натаніель допоміг мені та підтримав, ставши для мене дуже близькою людиною. А тепер... Тепер я його ненавиджу. Він був частиною Легіону, що знищили моїх прийомних батьків. І хоча інтуїція мені підказувала, що напряму він до цього не причетний, та від цього мені легше не стало.                                                                                            

- А я вважав тебе за свою дочку. - відповів чоловік. - Ти стала для мене справді дуже важливою, і мені подобалися наші тренування. А коли ти ще й стала дівчиною мого сина, то я був дуже щасливим, адже ми могли би стати родиною.                                                                                                                               

- І саме тому хотів вбити... - продовжила я.                                                                                                    

- Не без цього. Ти ж знаєш, я не можу інакше. Легіон вже не можливо зупинити, а ти нам заважаєш. Все ж, я хотів тобі дещо запропонувати. Скажімо так, по старій пам'яті та через моє відношення до тебе. - почав він. - Я не хочу ні твоєї смерті, ні Зака. І пропоную вам от що. В цій країні ніхто не живе, а це означає, що вона не представляє для нас ніякого інтересу. Заховайтесь тут, і Легіон вас омине. А потім просто здайтеся на милість нової влади.                                                                                                         

Я мало не розсміялась. Він зараз серйозно вважає, що я погоджуся на це? Навіть якби я і була настільки наївна, то все ж і так зрозуміла, що від Натаніеля можна очікувати що завгодно. І нічого не завадило би йому порушити домовленість. Однак мені це було абсолютно не цікаво, адже я не стану ховатися.                                                                                                                                                            

- Тобто, ти пропонуєш нам втекти? Залишити всіх в небезпеці, а самім відсиджуватися? - я іронічно посміхнулась. - Ну вже ні, я буду битись на рівні з усіма проти тебе. І якщо ти думаєш, що Зак погодиться - то ти дуже погано знаєш свого сина.                                                                                         

На цих словах я відкрила портал, і повернулась в Академію. З одного боку можливо він просто хотів врятувати свого сина, адже виховав його. Як би там не було, та Натаніель любив Зака і не бажав йому зла. Нехай і якось по своєму. Чоловік розумів, що хлопець без мене би нікуди не пішов, а тому і запропонував це зробити нам обом. Але, в будь-якому разі, цього точно не станеться...