Глава 7

— Ну і де ми? — спитала я в тата, коли він за допомогою порталу переніс нас у якийсь ліс, який я бачила вперше.

Зелень була неймовірною, а дерева тягнулися до неба, наче хотіли доторкнутися до хмар. Сонячні промені пробивалися крізь густу крону, створюючи мереживо світла й тіні на м’якій підстилці із моху й опалого листя. Природа тут здавалась живою: листя шелестіло на вітрі, чути було спокійний шум струмка, а повітря пахло свіжістю, вологим мохом і легким ароматом диких квітів.

— Ти вирішив, що я не підходжу на роль майбутньої королеви і тобі в принципі не потрібна така донька? — я сподівалася, що він зрозуміє, що це жарт.

Тато лише посміхнувся, і в його погляді було щось тепле й водночас суворе. Він жартував рідко, проте все ж мав почуття гумору. І хоча зараз воно може й було недоречним, та це єдине, що мене рятує в такі складні часи.

— В мене ніколи не було в планах позбутися тебе. Інакше я би тебе навіть і не шукав, — він пройшов кілька кроків по м’якій землі, немов оглядаючи територію. — До того ж усі знають, що ти пішла зі мною. Ми в Катастрасі. Єдина країна, де зовсім немає мешканців. І вся вона густо заселена лісом. Я доволі часто приходжу сюди, аби побути наодинці. Тут є багато особливих місць, і зараз ми саме в такому.

Я крокувала за ним, уважно оглядаючи кожен кущ, кожне дерево. Ліс був мовчазним, але відчувалося, що він спостерігає за нами, неначе живий організм. Легкий вітер тріпав волосся, наче пробуджував його енергію, а шелест листя звучав майже як тихий шепіт. Десь у глибині лісу чулося тихе дзюрчання струмка, а запахи землі, листя та квітів змішувалися в приємний аромат свободи й таємничості. Час тут здавався іншим — сповільненим і водночас насиченим якимось невидимим ритмом, ніби сам ліс дихав разом з нами.

— Це священна місцина Акрос, — продовжив тато, присівши на землю, а я наслідувала його рух. — Увійти сюди можна лише без зброї та пообіцявши, що нікому не шкодитимеш. Саме тут можна відкрити нові грані сили, і тебе ніхто не знайде, якщо тільки сама не захочеш. Але це діє лише в Акросі. Я проводив тут години, дні, а іноді й тижні, вивчаючи свої здібності. Тут навіть час йде інакше. І зараз я передам ці знання тобі.

Я дивилася на нього, відчуваючи хвилю хвилювання й страху одночасно. Його сила завжди була для мене загадкою: Джейкоб Драгомір був чи не найсильнішим у всіх тридцяти п’яти світах. Сила чотирьох стихій у поєднанні з його досвідом робила його неймовірно могутнім. Кожен рух, кожна дрібниця в його жестах випромінювали силу, яку важко було уявити. Моє серце калатало від очікування, а руки тремтіли від напруги й хвилювання.

— Подивись уважно, — сказав тато, піднімаючи у повітря листочок за допомогою стихії повітря.

Він крутив його між пальцями невидимою рукою, і листок кружляв у повітрі, немов живий. Його краплі роси відбивали світло, створюючи маленькі сяючі промені, що миготіли у променях сонця.

— Уяви його як частину себе, - продовжував тато. – Відчуй його енергію, його легкість, його силу.

Я глибоко вдихнула, намагаючись відчути магію, що струмувала від листочка. Кожного разу я дивувалася його майстерності. Якщо врахувати, що тато ідеально володіє всіма стихіями, його могутність ставала зрозумілою. Моє серце калатало від очікування, і я відчувала, як хвиля адреналіну змішується з магією повітря, що огортала нас. Кожен подих, кожен рух у повітрі віддавався у мені відлунням сили, яку я відчувала, немов вона була частиною мене самої.

— А тепер закрий очі та просто розслабся, — додав він спокійно.

Я слухняно заплющила очі, відчуваючи тепло його присутності. Його аура випромінювала спокій і силу, що огортала мене, роблячи легшою кожну клітинку тіла.

— Потягнись подумки до свого дару передбачення та відкрий свідомість назустріч йому, - продовжував він пошепки. – Відчуй цей листочок як частину себе. Уяви, що ти знаєш, що я зроблю далі. Це має бути бажанням твого розуму, а не просто галюцинацією.

Я зосередилася, відчуваючи, як моє тіло стає легким, а свідомість немов відділяється від землі. Спершу нічого не виходило — листочок залишався на місці, тато лише спостерігав за мною з тихою усмішкою. Його очі світилися терпінням і гордістю одночасно, і я відчувала, як його віра у мене додавала сил.

Але через кілька хвилин мій зір затуманився, і я відчула, як всередині щось клацнуло. Я побачила: листочок загориться. Чітко, немов у реальному світі, не як образ у голові. Моє серце калатало, а в грудях розлилася дивна суміш страху й захоплення. Я відчувала кожен нюанс енергії листка, як він повільно нагрівається від уявної магії.

І тут тато направив свою магію на листочок — і він дійсно спалахнув невеликим полум’ям, яке ніжно осяяло моє обличчя. Я відкрила очі і побачила результат: те, що я уявила, стало реальністю. Невже в мене вийшло? Відчуття перемоги змішалося з відповідальністю, і мені здалося, що навіть саме повітря навколо дихає разом зі мною.

Ми ще не раз приходили на це місце, аби тренувати силу. Я навчалася контролювати видіння: тепер вони приходили тоді, коли це було потрібно, а іноді я могла викликати їх, щоб передбачити незначні події. До ідеалу ще звісно дуже далеко, та я на правильному шляху. Батько застерігав: «Небезпечно знати своє майбутнє, намагаючись уникнути його, можна лише наблизити той час».

Моє серце стискалося від відповідальності. Видіння про Натаніеля більше не приходили. Чи означало це, що вороги чогось вичікують? І що буде, коли вони зберуться нанести головний удар? Чи зможу я передбачити це і врятувати нас усіх?

Відповідь була невідома. Та поки я стояла поруч із батьком у цьому священному лісі, відчувала, що я не одна. Його сила, його досвід, моя рішучість — усе це злилося в єдине. Я мала впоратися з величезною відповідальністю, бо на мені лежало майбутнє не лише моєї родини, а й усієї Валорії.

Сонячні промені пробивалися крізь крону дерев, відбиваючись у пилку, що літала в повітрі. Ліс здавався живим свідком наших тренувань і водночас охоронцем. Тут, серед дерев, серед магії стихій і сили передбачення, я відчула, що готова рухатися далі. І навіть якщо світ поставить переді мною найскладніші випробування, я знала: тепер я можу відповісти на них із силою і впевненістю.