Глава 7

- Ну і де ми? - спитала я в тата, коли він за допомогою порталу переніс нас в якийсь ліс, який я бачила вперше. - Ти вирішив, що я не підходжу на роль майбутньої королеви і тобі в принципі не потрібна така донька? - я сподіваюся, він зрозумів, що я жартувала.                                                                                   

- В мене ніколи не було в планах позбутися тебе. До того ж всі знають, що ти пішла зі мною. Ми в Катастрасі. - посміхнувся він. - Єдина країна, де зовсім немає мешканців. І вся вона густо заселена лісом. Я доволі часто приходжу сюди, аби побути наодинці. Тут є багато особливих місць, і зараз ми саме в такому. Це священна місцина Акрос, в яку увійти можна лише без зброї та пообіцявши, нікому не шкодити. Саме тут можна відкрити нові грані сили, і тебе ніхто не знайде, якщо ти лише сама не захочеш. Але це діє лише в Акросі. - він присів прямо на землю, а я прослідувала за ним. - Я вчився своїм здібностям, проводячи в цій місцевості багато годин. Тут навіть час йде інакше. І зараз передам ці знання тобі.                                                                                                                                                  

Він за допомогою стихії повітря підняв якийсь листочок у повітря. Я кожного разу дивувалася його магії. Джейкоб Драгомір був чи не найсильнішим в усіх тридцяти п'яти світах. Сила чотирьох стихій була і справді небезпечною. А якщо врахувати те, що тато ще й в ідеалі володіє нею, то він був дуже могутнім. Цікава в мене родина.                                                                                                                      

- А тепер закрий очі та просто розслабся. - що я і зробила. - Потягнись подумки до свого дару передбачення та відкрий свою свідомість назустріч йому. Відчуй цей листочок як частину себе. І просто постарайся уявити, що я з ним зроблю у наступний момент. Це має прийти за твоїм бажанням, а не просто як галюцинація.                                                                                                                                     

Я намагалась, і це вийшло в мене не з першого разу. Але ж ніхто і не обіцяв, що буде легко. Та за мить мій зір затуманився, хоч очі і були відкриті, і я чітко побачила, як він згорить. Тато направив свою магію, і вогник спалахнув на кінчику листочка. Відкривши очі, я бачила, що батько так і зробив. Невже в мене вийшло?                                                                                                                                                            

Ми ще не раз приходили на це місце, аби тренувати силу. Ні, видіння все ж приходили в той момент, коли це було потрібно. Але тепер, інколи, я могла викликати його аби передбачити якісь незначні події, що майже ні на що не впливали. Та й старалась це робити лише для тренування. Батько каже, що небезпечно знати своє майбутнє, адже намагаючись уникнути його, можна лише наблизити той час. Але видінь про Натаніеля більше не було. Чи значить це, що вони чогось вичікують? І що ж буде, коли вони зберуться нанести головний удар? Та чи зможу я передбачити це і врятувати нас? Така велика відповідальність, з якою я маю впоратись...