Глава 6

Майже два тижні ми тренувалися без усяких нападів та пригод. Це було часом спокою. І мої студенти показували доволі високі результати, чим неабияк мене дивували. Але це було складно, адже паралельно я ще навчалась і тренувала свої сили. Якби я не була вампіром, то вже би падала від втоми. До речі дар передбачення мені так і не вдалося розвинути так, як мені хотілося. Та останнім часом він мене не турбував. Значить, поки що ніхто не збирався нападати на нас. Але як я помилялась.                                                                                                                                                     

Коли я була на тренуванні з мамою, мій зір різко затуманився. І я вже знала, що зараз станеться. Я опинилася в королівському замку Валорії. Тільки він змінився, адже повсюди були обвалені конструкції. Я побачила Марка, що захищався від якогось чоловіка. Легіонер, зрозуміла я. Та чоловіка я зовсім не впізнавала. Надворі прогриміли вибухи, і я підійшла до вікна, аби побачити, що ж там відбувається. Точилась битва між вампірами та якимись демонами. І судячи з усього, вампіри не були готові, а тому близькі до провалу. Однак коли це має відбутися? Та чи встигнемо ми? І вже вкотре я не встигла роздивитися те, що тут відбувається, адже мій зір повернувся, а наді мною схилилась стурбована мама.                                                                                                                                                                   

- Що ти бачила? - спитала вона.                                                                                                                      

Вже всі в Академії були знайомі з проявами мого дару, а тому абсолютно ніхто не здивувався. Але я досі була налякана і навіть не могла нічого сказати. Перед очима стояла картина нападу на цілий народ. Треба взяти себе в руки і розповісти все, аби не стало занадто пізно.                                           

- Валорія... - прошепотіла я. - Вона в небезпеці. Я бачила напад, і це не закінчиться добре. Все станеться в найближчий час.                                                                                                                           

В рекордно короткий термін усі вампіри були мобілізовані та готові до оборони. Ніхто навіть не сумнівався в тому, що я бачила те, що от от має статися. Мама та тато одразу почали шукати спосіб. Вампіри готувались так швидко, ніби на них збирались напасти в той же момент. Хто знає, можливо в нас і справді набагато менше часу, ніж мені здалося спочатку. І на цей час ми перенеслись у Валорію. Зі мною відправились батьки, Зак, Реббека та Аларік. Ми мали допомогти на випадок, якщо все буде набагато гірше, ніж я бачила. Решта ж лишились у Академії на всяк випадок. І ми були готові прийняти будь-який удар.                                                                                                                                                  

І на наступний день він послідував. Що ж, хоча б ми встигнули підготуватися до всього. А от демон і Легіонер, який ними керував, виявились не готовими до того, що їх чекатимуть. До речі я його не впізнавала, як і батьки. А значить все ж це був хтось незначний навіть для самого Легіону. І нам таки вдалося доволі швидко перемогти, захопивши лідера цієї групи для допиту. Та це нічого нам не дало. А от Марк був неабияк здивований моєму новому дару. Він казав, що така сула була в його предків, а найсильніший у Кая Азимута. От тільки як він навчився контролювати його, ніхто не знає. Тому, треба шукати інший вихід...