Глава 1

Крістіна вислухала нас доволі спокійно, от тільки зараз вона мовчала, адже я чітко бачила шок на її обличчі. Тут же був і Зак, який підтримував мене. Навіть не уявляю, як це все виглядало в їх думках. З одного боку це справді міг бути дар передбачення. Але раптом це якась чергова пастка від Легіону? Та я відчувала, що все і справді станеться саме так, як я бачила. А значить спокійного вечора в нас точно не буде.                                                                                                                                                             

- Передбачення - це дуже рідкісний дар серед ангелів. Насправді я про нього вже не чула досить давно. І Кай Азимут, наскільки мені відомо, міг ним володіти, бо він одним з найсильніших з нас. Значить він передав тобі цей дар. Це і був прощальний подарунок своєму нащадку. - жінка уважно подивилась на мене. - Видіння будуть спочатку у разі небезпеки, а потім ти навчишся контролювати це. Значить, сьогодні буде напад... Треба повідомити всім, аби були готові. Та свято не відміняємо. Я так розумію, що цього монстра послав Легіону. І йому зовсім не обов'язково знати про те, що нам відомо про напад.                                                                                                                                                       

Але все одно було трохи страшно, хоча воїни не мають боятись. Ніколи й нікого. Та я ж принцеса, тому можу трохи дати волю своїй слабкості.                                                                                                          

- Йди до мене. - сказав Зак, притягуючи в свої обійми. - Все буде добре, не хвилюйся. Ми готові до будь-якого нападу. А тепер так тим паче. - посміхнувся він. - Все ж нам пощастило, що ти на нашому боці. Не хотів би я мати такого ворога.                                                                                                          

- Але якщо хтось постраждає? - спитала я. - Я бачила того монстра. Він був дуже схожий на дракона, проте в рази бридкіший. Але ж...                                                                                                                     

Я не встигла договорити, адже знову все затуманилось, і я ніби кудись провалювалась. Ось і повторення. За мить я вже опинилися знову в залі, де повсюди був хаос. І я стояла на тому ж місці з мечем в руках, проте не могла навіть поворухнутись. А монстр тепер нападав на Зака. Ще мить, і я бачу, як кіготь проштрикує хлопця, і він падає на підлогу. Кров тече з його рани, а очі повільно закриваються. Я хочу закричати чи підбігти, та тіло мене не слухається. Це було схоже на мій найбільший кошмар, проте я не спала. В наступну мить я вже була знову в кабінеті директора. Зак же тримав мене в своїх обіймах.                                                                                                                          

- Що сталося? - запитав він.                                                                                                                         

Я дивилась на хлопця, не в силах повірити в те, що я тільки що бачила. Цього просто не може бути. Зак... Ні, тільки не він...                                                                                                                                  

- Я знову мала видіння. - прошепотіла я. - Той монстр... Він вб'є тебе...