Глава 1

Крістіна вислухала нас доволі спокійно, от тільки зараз вона мовчала, адже я чітко бачила шок на її обличчі. Її очі розширилися від несподіванки, губи трохи тремтіли, а пальці самі стиснулися в кулаки, ніби вона відчувала всю вагу того, що я розповіла.

Тут же був і Зак, який підтримував мене, притримуючи за руку, поглядом підбадьорюючи, мов би кажучи: «Ти не одна». Навіть не уявляю, як це все виглядало в їхніх думках. З одного боку це справді міг бути дар передбачення, рідкісний і могутній серед ангелів. А раптом це якась чергова пастка від Легіону?

Я намагалася не показувати своїх сумнівів, але внутрішньо відчувала хвилювання, як холодна річка, що повільно огортає тіло. Та я відчувала, що все і справді станеться саме так, як я бачила. А значить спокійного вечора в нас точно не буде.

— Передбачення — це дуже рідкісний дар серед ангелів. Насправді я про нього вже не чула досить давно. І Кай Азимут, наскільки мені відомо, міг ним володіти, бо він був одним із найсильніших з нас. Значить, він передав тобі цей дар. Це і був прощальний подарунок своєму нащадку, — жінка уважно подивилась на мене, її голос звучав спокійно, але з глибоким змістом. — Видіння будуть спочатку у разі небезпеки, а потім ти навчишся контролювати це.

На якусь мить в кабінеті запанувала тиша. Я навіть не знала, що сказати. З одного боку це дуже добре, що є така перевага. Але потрібно навчитись керувати своїм новим даром. Це може врятувати багато життів.

- Значить, сьогодні буде напад... Треба повідомити всім, аби були готові. Та свято не відміняємо, - продовжувала Крістіна. – Я так розумію, що цього монстра послав Легіон. І йому зовсім не обов’язково знати про те, що нам відомо про напад.

Я відчула, як по спині пробіг холодок страху, але воїни не мають боятись. Ніколи й нікого. Я глибоко вдихнула, намагаючись впорядкувати свої думки. Та я ж принцеса, і це дає мені право трохи віддатися слабкості, відчути страх, який допомагає оцінити ситуацію.

— Йди до мене, — сказав Зак, притягуючи в свої обійми. Його руки були теплими, надійними. — Все буде добре, не хвилюйся. Ми готові до будь-якого нападу. А тепер так тим паче, — він посміхнувся, і я побачила у його очах впевненість, що підживлює мою власну. — Все ж нам пощастило, що ти на нашому боці. Не хотів би я мати такого ворога.

Я нахилилася ближче, відчуваючи його тепло, і одночасно думала про те, що напад не за горами, і ми маємо бути готові. Але серце намагалося заспокоїтися, хоч думки метушилися без упину. Я згадувала всі тренування, поради вчителів, кожен урок, що підготував нас до таких моментів. Легенди про чудовиськ і темні сили, які раніше здавалися казками, тепер набували конкретних форм і реальної небезпеки.

— Але якщо хтось постраждає? — спитала я тихо, відчуваючи, як серце стискається від передчуття. — Я бачила того монстра. Він був дуже схожий на дракона, проте в рази бридкіший, з очима, які світилися ненавистю. Його кігті, крила, зуби… усе було налаштоване лише на смерть. Але ж…

Я не встигла договорити, адже знову все затуманилось, і я ніби кудись провалювалась, відчуваючи, як земля зникає під ногами. Світло згасло, і я опинилася в іншому вимірі, де час здавався скрученою спіраллю, а повітря було густим і важким. Ось і повторення. За мить я вже опинилася знову в залі, де повсюди був хаос: обпалені стіни, розбиті меблі, запах диму й крові. Я стояла на тому ж місці з мечем в руках, але тіло не слухалося, мов паралізоване страхом.

Монстр тепер нападав на Зака. Я бачила, як його кіготь пронизує хлопця, і він падає на підлогу. Кров текла по його руці, очі повільно закривалися, а серце стискалося від безсилля. Я хотіла кричати, бігти, рятувати його, але тіло не слухалося. Це було наче жахливий сон, проте я знала, що не сплю. Кожна секунда розтягувалась у вічність, а відчуття паніки пронизувало все тіло.

В наступну мить я вже була знову в кабінеті директора, і тепер Зак тримав мене в своїх обіймах, його руки міцно стискали мою талію, немов він прагнув уберегти нас обох від того, що могло статися. Його погляд був сповнений страждання і рішучості одночасно, як би кажучи: «Ми це переживемо».

— Що сталося? — запитав він, поглядом намагаючись зрозуміти моє обличчя.

Я дивилася на нього, не в силах повірити в те, що щойно бачила. Це було надто реальним, занадто страшним, щоб просто забути. Цього просто не може бути. Зак… Ні, тільки не він… Я не зможу це витримати.

— Я знову мала видіння, — прошепотіла я, ковтаючи комок страху. — Той монстр… він вб’є тебе…

Слова висіли у повітрі, важкі, як камінь. Зак не відійшов, його руки тримали мене надійно, і в його очах блищав рішучий погляд, готовий до будь-якого випробування. Я відчувала, як страх і рішучість переплітаються всередині мене, перетворюючи слабкість на внутрішню силу.

— Ми будемо готові, — сказав він тихо, але з твердою впевненістю. — Разом ми вистоїмо. Я не дозволю йому тобі зашкодити… і не дам йому вбити нас.

Я вдихнула глибоко, відчуваючи прилив енергії і внутрішньої сили, яку дав мені дар передбачення. Тепер я знала: попереду боротьба не лише з чудовиськом, а й із самим Легіоном. І хоч страх ще міцно стискав груди, я відчула, що готова. Бо тепер не лише я, а й Зак, друзі і всі, хто боронить Академію, разом з нами. І якщо ми вистоїмо, якщо зможемо протистояти жаху, ми збережемо життя одне одного — і, можливо, навіть врятуємо світ.

Я підняла погляд, і переді мною розкрилася картина майбутнього бою: кожен крок, кожне рішення, кожен удар мечем і порух магії мав значення. Ми почали планувати, обговорювати стратегію, розставляти охорону, відпрацьовувати сигнали і шляхи відступу. Усі були зосереджені, але внутрішня тривога відчувалася у повітрі. Серце прискорено билося від очікування, але водночас давало сили. Бо боротьба лише починалася, а ми мусили бути готові до всього.