Натаніель

Так, на жаль, тепер вони знають, хто я. І це могло стати занадто серйозною проблемою. Декілька хвилин тому я розумів, що таємниця, яку ретельно оберігав роками, більше не працює. Вони бачили мене наскрізь — бачили не просто викладача Академії, не просто того, хто ходить серед них і виконує завдання, а істоту, що володіє силою, яку вони ледь уявляють. І це значило одне: відтепер кожен мій крок буде під прицілом. Кожен жест, кожне слово, кожен погляд — все могло видати мою справжню сутність, і я вже не міг нічого приховати.

Я сподівався хоч трохи відтягнути момент розкриття. Принаймні допоки не завершаться справи в Академії, поки я не зміцнюся, поки не зберу всі ключі для свого плану. Але тепер все виявилося марним. Та це нічого. Легіон відродив свою колишню могутність. Сили, які колись вважалися втраченими, тепер повернулися у повному обсязі. Кожна частина моєї машини помсти знову набрала силу, і я відчував, як земля під ногами стає моєю.

Тепер завоювання Королівської Академії — це лише питання часу. Вона буде моєю. І за нею падуть і королівства. І Нульовий Світ дістанеться мені. Не скажу, що я марив владою чи славою. Мною керувала лише помста, як холодний, безжальний вітер, що рветься крізь серце і розносить усе на своєму шляху. Це була не жадоба, не гордість. Це було правосуддя у формі вогню, який неможливо загасити.

От тільки шкода, що Дарсана жива, та й Зак прийняв її сторону. Ця дівчинка з самого початку дала мені зрозуміти, що стане великою проблемою для всіх нас. Вона не мала тут бути, адже я був впевнений, що принцеса померла. Я продумав кожен план, кожну деталь, кожен рух, і враховував усього лиш те, що живе поруч зі мною, повинно було зникнути. Та вона з’явилася знову, мов привид, і змусила мою стратегію хитатися.

Кларіса була сентиментальна. Це її рідна племінниця, і вона не змогла вбити дівчинку. Я не звинувачував її — крихітна жінка завжди піддавалася емоціям, навіть тоді, коли це коштувало життя. Але в цьому й крилася моя проблема: Дарсана жива, і тепер мені доведеться діяти ще обережніше. Її вплив на Заку, на тих, хто ще міг би стати на мій шлях, ускладнював усе. Він прийняв її сторону, і це означало, що частина моєї стратегії руйнується сама по собі.

А от Крістіна ніяк не входила в мої плани. Вона не мала вижити. Усі обставини складалися так, що її смерть мала бути неминучою, але сталося інакше. І ось тепер вона стоїть переді мною, як живий доказ того, що контроль над подіями — ілюзія. Я міг прокладати плани на роки наперед, але в будь-який момент з’являлася людина або сила, яка ламала їх, змушуючи мене змінювати маршрут, вишукувати нові ходи, бути більш жорстким і безжальним.

Я закрив очі, вдихаючи холодне повітря, що пахло землею і ніччю. Місяць високо піднявся над Академією, його срібне світло лягло на кам’яні стіни, роблячи їх ще суворішими. Я відчував, як моє серце б’ється рівним ритмом, але думки не давали спокою. Усе, що відбувається навколо, — лише тимчасова пауза, і ті, хто радіють сьогодні, вже завтра стануть жертвами цієї паузи. Вони святкують маленьку перемогу, не знаючи, що це останній їхній привід для радості.

Я пригадав кожну мить своєї підготовки, кожен урок, кожне тренування, кожну краплю поту, пролиту в темряві, далеко від чужих очей. Я відточував не лише тіло, а й розум, волю, терпіння. І тепер усе це стане зброєю. Не лише для завоювання, а й для помсти. Бо помста — це не тільки акт насильства. Це процес, який вимагає точності, холоднокровності та терпіння. І я навчався цьому роками.

Дарсана з Заком стануть першими, хто відчує на собі справжню силу моєї волі. Я не збираюся квапитися. Все має відбуватися по плану. І якщо хтось спробує зупинити мене на шляху, я зроблю так, щоб вони жалкували про те, що народилися. Моя влада — це не забаганка, це правосуддя, яке я встановлю сам.

І все ж у глибині душі відчувався легкий осад суму. Сум через те, що шлях, яким я йду, залишає за собою тінь. Жодна перемога не дає спокою, якщо серце переповнене помстою. Та я не мав права на слабкість. Кожен крок, кожне рішення, кожне дихання має наближати мене до мети. І я не зупинюся, доки усе не стане моїм.

Адже це тимчасово. Це стане їх останнім приводом для радості. І коли їхні посмішки згаснуть, а віра у безпечне завтра розсиплеться на порох, вони зрозуміють, що справжня гра почалася. І гра ця ведеться за моїми правилами.