Зак

Мені досі не вірилось, що мій батько є Легіонером. Це не те, що так легко було прийняти. Тільки недавно я дізнався про те, що моя мати жива, так тепер ще й це. Але найгіршим було те, що мені доводилось битись проти нього. Щось мені підказує, що це стане не єдиним разом. І що, якщо в нас таки вийде перемогти? Ми маємо його вбити чи як? Та про це думати не довелось. Коли батько та Роуен бачили, що вони не можуть з нами впоратись, а ще коли Дарсана вийде з захисного кола, то сили точно будуть не рівними, вони просто створили портал і втекли. І занадто пізно ми зрозуміли, що ніхто з нас не вміє переноситися. Тобто, ми застрягли тут.                                       

- Всі цілі? - спитала Емі. - Є поранені?                                                                                                         

- Ми в порядку. Можеш не хвилюватися через це. - відповіла Реббека, подивившись на Саймона. - Але як нам тепер звідси вибратися?                                                                                                                  

Ніхто не знав, що сказати, адже здавалось, що виходу просто немає. Ми застрягнули в цьому світі, і тепер не знаємо як повернутися. Але ж має бути хоч щось. Та от Емі скрикнула та широко нам посміхнулась.                                                                                                                                            

- Якщо ж ми до завтра не прибудемо в Академію, вони подзвонять моїм батькам, і ті обов'язково знайдуть нас. - вона повернулася до мене. - Ти ж знаєш, мама знайде мене де завгодно.                  

Сподіваюсь, все і справді буде саме так, як сказала дівчина. Не хочеться шукати вихід звідси, адже на це можуть піти роки. І якщо в нас час є, то от в Реббеки та Саймона - навряд чи. Ми вирішили ночувати прямо тут, на галявині, адже так нас легше буде знайти. За допомогою магії, нам вдалося налаштувати більш менш нормальні спальні місця. І, на диво, ніхто не хотів ще лягати. Навіть Саймон сидів та дивився на вогонь. Але й говорити не знали про що.                                     

- Реббека, чому ти приховувала від усіх, що ти воїн? - раптово спитала Емі. - Це ж так дивно. На якусь мить я навіть подумала, що ти зрадник, коли мені повідомили про це.                                     

- Не знаю. Я звикла це приховувати від всіх. - відповіла дівчина. - Про це взагалі ніхто не знав, крім дядька.                                                                                                                                                            

- А батьки? - спитав я.                                                                                                                                

- Батьки ненавидять мене. Все через мою старшу сестру Моріону. - сумно посміхнулась Реббека. - Вона ж спадкоємиця, їх найкраща донька. Але я народилась з сильним даром. І це їх дратувало, що він не дістався їх улюблениці. Тому, моїм виховання і займався дядько. Але ніхто не знав, що він робив з мене справжнього воїна. А потім якось не було до того. Знала, що одного разу це може врятувати мені життя. Тому, старалась приховувати свою підготовку. І бачите, зараз все ідеально спрацювало.                                                                                                                                                    

Невже тут кожен мав свою трагічну історію? Батько хоча б любив мене. Не дивлячись ні на що, я це точно знаю. Все ж він не віддав мене Легіону, хоча в мені текла кров ангела. Він турбувався про мене. Та й у Емі були люблячі, хоч і не рідні, батьки. А от про Саймона я промовчу. Я притягнув Емі ближче до себе, ніби захищаючи від усього світу. Зараз, вона єдине, що в мене залишилось. Батько став ворогом, а мати я досі не можу пробачити. А тут ще й те, що Роуен теж виявився зрадником... Ми ж були друзями з самого першого курсу. Та тепер... Принаймні Саймон залишився поруч, та й мої нові друзі з Академії. А з усіма проблемами ми впораємося...