Глава 24

- Батьку, як ти міг. Ми всі довіряли тобі, ти був порд з самого дитинства. А тепер... Я не можу повірити в це. - сказав Зак. - Невже ти...                                                                                                                             

- Так, - посміхнувся він. - Я вже давно Легіонер. Все сталося ще до твого народження, майже одразу після закінчення Академії Непростих. Вони запропонували мені таке, про що звичайний воїн ніколи й мріти не міг. - продовжив Натаніель. - Ми маємо велику місію - очистити цей світ від всякої погані та повернути світ до того вигляду, який в нього був колись. Ми покладемо кінець війнам. Тому синку, будь хорошим хлопчиком, і йди сюди.                                                                                                                    

Зак лише дістав меч, демонструючи свою позицію. Хлопець навіть не думав про те аби погодитися на пропозицію батька, хоча так було безпечно. Теж саме зробила Реббека та Саймон. А от Роуен, з широкою посмішкою підійшов до Натаніеля. А от і другий зрадник. Так значить все правда, я привела з собою двох ворогів. І от тепер ми залишилися в лісі. Хоча на нашому боці кількісна перевага, але Натаніель один з найкращих воїнів.                                                                                                              

- Віддайте нам медальйон і йдіть собі назад в Академію. Нам більше нічого від вас не потрібно, та й звик я до вас за стільки часу. - сказав маг. - Емі, ти ж не хочеш, аби ми зашкодили твоїм друзям. Тому зроби так, як я кажу.                                                                                                                                     

- Як ти міг... - сказав Саймон. - Ми довіряли тобі, а ти... Стільки років були найкращими друзями, а ти нас обманював.                                                                                                                                               

- Емі, роби, що треба з медальйоном. - сказала Реббека. - Ми розберемося, але постарайся якомога швидше.                                                                                                                                                           

- Особливо ти, з твоєю то підготовкою точно допоможеш. - розсміявся Роуен. - У вас немає абсолютно ніяких шансів.                                                                                                                                                

І він наніс удар Реббеці, який вона з легкістю відбила. Ну це стало несподіванкою для них. Шок відобразився на його обличчі. Я бачила, що Зак та Саймон напали на Натаніеля. Часу в мене і справді небагато, адже уявлення не маю, хто переможе в цій битві. Тому поки вони справляються, я наділа медальйон на себе. Якусь мить нічого не відбувалося, а інші навіть не звертали на мене уваги, що мені було на руку. А потім я відчула, що кудись падаю. Опинилась я в суцільній темряві, але навпроти стояв чоловік. Він був високим, з коротким чорним волоссям та пронизливими блакитними очима. Я впізнала його по тих портретах, які мені показували в Академії, хоча тут він був більш старшим та кремезнішим, ніж я бачила.                                                                                                                                                     

- Нарешті ти мене побачила особисто. Говорити з тобою було приємно, та я радий нарешті зустрітися так, хоча і при не найкращих обставинах. - посміхнувся він. - Я твій предок, Кай Азимут. І я прийшов попрощатися.                                                                                                                                                   

- То в нас все вийшло? - здивувалась я. - Ти не знищиш мене?                                                                    

- Я тобі не зашкоджу. І тепер я буду вільним. Але... - він уважно дивився на мене. - Я залишу для тебе невеличкий подарунок. Сподіваюсь, тобі він врятує життя, адже мені точно більше не потрібно. А вам у війні знадобиться. Тільки розпоряджайся ним мудро. - Кай знову посміхнувся. - На тебе чекає багато небезпек, і я впевнений, що тобі вистачить сил впоратися з усім. А тепер мені час йти, удачі тобі, Дарсано.                                                                                                                                                          

Я хотіла ще щось сказати, та він вже розтанув. В пам'яті залишилася лише його посмішка, яка ніби зігрівала якимось батьківським теплом. Поступово темрява почала розсіюватись, а це значить, що мені час повертатися. Але що за подарунок він залишив? Можливо, я навіть трохи сумуватиму за Каєм, адже я вже звикла до його присутності. Зате, тепер ніхто не хоче мене вбити. Крім кілька сотень інших ворогів...