Глава 24

— Батьку, як ти міг. Ми всі довіряли тобі, ти був поряд з самого дитинства. А тепер… Я не можу повірити в це, — сказав Зак, і його голос тремтів від гніву та розчарування. — Невже ти…

— Так, — посміхнувся Натаніель, і усмішка ця була холодною, відчуженою, майже чужою. — Я вже давно Легіонер. Все сталося ще до твого народження, майже одразу після закінчення Академії Непростих. Вони запропонували мені те, про що звичайний воїн ніколи й мріти не міг, — його очі блищали, і в них не було сумніву. — Ми маємо велику місію — очистити цей світ від всякої погані та повернути його до того вигляду, який в нього був колись. Ми покладемо кінець війнам. Тому, синку, будь хорошим хлопчиком, і йди сюди.

Зак лише дістав меч, демонструючи свою позицію. Його рухи були обережними, але рішучими. Він навіть не думав погоджуватися на пропозицію батька, хоча так було безпечно. Так само вчинили Реббека та Саймон — їхні погляди були зосереджені, готові до будь-якого розвитку подій.

А от Роуен, з широкою посмішкою, повільно підійшов до Натаніеля, легко і безстрашно. І тут я зрозуміла: другий зрадник серед нас. Так, значить, все було правдою — я привела з собою двох ворогів, і тепер ми опинилися самі в лісі.

Хоча на нашому боці була чисельна перевага, Натаніель один з найкращих воїнів, і його присутність сама по собі викликала страх. Я відчувала, як серце стискається, розум розривається між панікою та необхідністю діяти обдумано. Дерева навколо тихо шепотіли, листя колихалося, неначе ліс відчував напруження, і повітря стало густим від невидимої магії, що пронизувала все довкола.

— Віддайте нам медальйон і йдіть собі назад в Академію. Нам більше нічого від вас не потрібно, та й звик я до вас за стільки часу, — сказав маг. — Емі, ти ж не хочеш, аби ми зашкодили твоїм друзям. Тому зроби так, як я кажу.

— Як ти міг… — промовив Саймон, його голос тремтів від суму та зради. — Ми довіряли тобі, стільки років були найкращими друзями, а ти… обманював нас.

— Емі, роби, що треба з медальйоном, — сказала Реббека. — Ми розберемося, але постарайся якнайшвидше.

— Особливо ти, з твоєю підготовкою, точно допоможеш, — розсміявся Роуен, його очі блищали жорстоким азартом. — У вас немає абсолютно ніяких шансів.

Він раптово кинувся вперед і наніс удар Реббеці, який вона з легкістю відбила. Його обличчя відобразило шок — вони не очікували такого опору. Одночасно Зак і Саймон кинулися на Натаніеля. Адреналін пронизував моє тіло — часу в мене справді небагато, адже я не знала, хто переможе в цій битві.

Поки вони боролися, я повільно наділа медальйон на себе. Спочатку нічого не відбулося, а інші навіть не помітили моїх дій, що було мені на руку. Потім мене охопило відчуття, наче я падаю крізь порожнечу, у темряву, де не існує ні часу, ні простору.

Навпроти мене стояв чоловік. Він був високим, з коротким чорним волоссям і пронизливими блакитними очима. Я впізнала його з портретів в Академії — Кай Азимут, мій предок. Він виглядав старшим, кремезнішим, а його присутність одночасно заспокоювала й налякала.

— Нарешті ти мене побачила особисто, — посміхнувся він тепло, але з глибокою владою у голосі. — Говорити з тобою було приємно, та я радий нарешті зустрітися так, хоча і при не найкращих обставинах. Я твій предок, Кай Азимут. І я прийшов попрощатися.

— То в нас все вийшло? — здивувалась я. — Ти не знищиш мене?

— Я тобі не зашкоджу. І тепер я буду вільним. Але… — він уважно дивився на мене, наче оцінюючи, чи зможу я впоратися з тим, що він залишає. — Я залишу для тебе невеличкий подарунок. Сподіваюся, він врятує тобі життя, адже мені точно більше не потрібно. Тобі він знадобиться у війні. Тільки розпоряджайся ним мудро.

Кай знову посміхнувся, і його погляд наповнився спокоєм, якимось батьківським теплом, що відгукувалося у серці. Тепер, коли він не був зв’язаний обов’язком, чоловік був набагато більше розслабленим. Нарешті Кай вільний і зможе знайти спокій.

— На тебе чекає багато небезпек, і я впевнений, що тобі вистачить сил впоратися з усім, - продовжував він. – А тепер мені час йти. Удачі тобі, Дарсано.

Я хотіла ще щось сказати, але він уже почав розчинятися у темряві. Його постать зникла, залишивши лише відчуття спокою і тихий відгомін його посмішки. Поступово темрява почала розсіюватися, і я зрозуміла — час повертатися у реальний світ.

Коли мої очі звикли до світла, я побачила, що бій продовжується. Зак та Саймон утримують Натаніеля, а Реббека відбивається від Роуена. Повітря стискалося від напруги, а ліс навколо, здавалося, дихав разом із нами. Магія медальйона тихо пульсує на моєму грудях, і я відчуваю, як вона зміцнює мене, наповнює відвагою та ясністю думок.

Я бачу кожен рух: напруженість м’язів Закa, рішучість Саймона, стійкість Реббеки та зловісну азартність Роуена. Кожна секунда може стати вирішальною. Медальйон нагадує мені про Кая, про його силу та віру в мене. Я відчуваю, що він залишив не просто предмет, а частинку своєї мудрості та досвіду.

Я бачу, як Натаніель, хоча і оточений, рухається неймовірно швидко, використовуючи кожен імпульс та відбиток атаки, його рухи точні, як у майстерній танцювальній постановці смерті та життя. Реббека відштовхує Роуена кілька кроків назад, і в її очах блищить розуміння того, що з ним треба діяти швидко, бо він не зупиниться перед жодним обмеженням.

Моє серце стискається від передчуття, змішаного із сумом і тривогою. Так, тепер ніхто не хоче мене вбити прямо зараз, але попереду сотні ворогів, і лише моя рішучість, швидкість реакцій та сила медальйона допоможуть вижити. Я вдихнула глибоко, відчула тепло та силу магії, що пронизувала мене зсередини, і твердо вирішила: все, що буде далі — я пройду і переможу. Бо від цього залежить не лише моє життя, а й життя моїх друзів, і доля світу, який ми боронимо.

Моє серце билося ритмом битви, і я знала: цей день стане поворотним моментом, від якого залежить усе. Навколо чути було тільки удари, свист мечів і крики — але я відчувала, що медальйон і сила Кая допомагають мені розуміти рухи ворогів, передбачати їхні дії. І хоч попереду ще багато небезпек, тепер я знала: я готова до всього, бо тепер у мене є не лише друзів, а й спадок сили, мудрості та відваги, що залишив мені мій предок.