Глава 21

Сьогодні ми маємо вирушити до Ревії. Як і сказав Зак, Натаніель, Саймон та Роуен з радістю погодилися допомогти нам. Але якесь внутрішнє передчуття підказало мені, щоб він не говорив, що Реббека також воїн. Хоча хлопці можуть здогадатися. Ніби вона йде лише тому, що нам знадобиться її магія. Але вони знають про правило шести воїнів. Хоча Зак все підлаштував так, ніби в книзі знайшли інформацію, що вистачить і п'яти. Тому поки все складається непогано. Можливо, це виглядає як параноя, проте я чомусь хотіла зробити саме так. Та й Кай Азимут мене підтримав у цьому, а він то щось знає. Подивимось, чи виправданим був цей крок. З однієї сторони, було страшно відправлятися туди, проте виходу іншого не було. Це єдиний шанс вижити для мене. І я ним скористаюся. Тому, зібравши невеликий рюкзак, в якому, в основному, була лише зброя та кілька артефактів, я була готова йти в той ліс.                                                                                                                                                        

- Ти впевнена? - вкотре спитала мене Ілларія. - Ми можемо пошукати інший спосіб. Так, знадобиться більше часу, але...                                                                                                                                             

- Ні, Ілларіє я маю це зробити. В нас немає часу, адже ангел не довго зможе себе стримувати. Просто думай про те, що скоро ми всі знову будемо разом. - я їй посміхнулась. - Для чогось Легіон дуже хоче прибрати мене, адже моя сила небезпечна для них. Якщо її розвинути, звісно. Хіба ми доставимо їм таке задоволення?                                                                                                                                            

Якщо завтра я не вийду на зв'язок, я попросила подругу, аби вона зв'язалась по Сфері з мамою та татом, і розказала все. Тоді вони нас одразу знайдуть, і врятують. В них буде наше місцезнаходження, але ніхто не знає, як все піде та що на нас очікує. Однак про це знали лише я та Зак, іншим ми вирішили не говорити. Я не знаю чому, та все ж поки ми вчинимо так. Це наш запасний план. Завершивши останні приготування, я вже збиралася вийти, як Ілларія підійшла до мене та міцно стиснула в обіймах. Так, вона ще не навчилася керувати своєю суперсилою. Добре, що дівчина не зламала мені кілька кісток.                                                                                                                                

- Будь-ласка, повернися до нас. - прошепотіла вона. - Я не уявляю вже свого життя без тебе, тому не кидай нас.                                                                                                                                                          

- Я постараюсь. - відповіла я, стараючись стримати сльози.                                                                     

Я на це справді сподіваюся, що в мене вийде позбавитися Кая Азимута. Тоді йому не потрібно буде мене вбивати і ми можемо далі продовжити війну проти Легіону. Пів Академії зібралось на вулиці, аби провести нас. Вони всі були тут, аби показати те, що я не одна. Реббека помітно нервувала. Ще би, раніше вона лише тренувалась. А от така пригода - це було для неї вперше. До того ж дівчина не часто використовувала свої бойові здібності, а ніхто не знає, що на нас чекатиме в тому місці. Саймон та Роуен лише про щось переговорювались, а Натаніель говорив з Пауеллом. Та напруга повисла у повітрі. Я фізично відчувала її.                                                                                                                          

- Ти як? - запитав мене Зак.                                                                                                                              

- Не знаю, я боюся. Раптом щось піде не так? Ти ж знаєш, що ціна занадто висока. - прошепотіла я. - Але добре, що я буду не одна. Та й тут на мене чекатиме така підтримка. Тому я просто не маю нікого підвести.                                                                                                                                                            

- Йди до мене, Емі. - хлопець міцно притягнув мене в свої обійми. - Все буде добре, ми з усім впораємося. Якщо щось, я завжди поряд. Так, є дуже великий ризик і це небезпека, однак ми маємо вірити в найкраще. Пам'ятаєш, що часто казав нам професора Пауелл? Думки матеріальні, тому потрібно налаштовувати себе на те, що все вийде. - посміхнувся Зак. - До того ж я тебе не покину. Я кохаю тебе.                                                                                                                                                          

- І я тебе. - він мене ніжно поцілував. - Ти маєш рацію, я маю бути сильною. Але інколи я відчуваю, що дуже втомилася.                                                                                                                                              

Він лише мовчки обіймав мене, показуючи свою підтримку, але вже настав час йти. Швидко обійнявши всіх друзів, мені стало трішки легше. Я маю бути сильною та впоратися заради них всіх, адже моя смерть підірвала би їх бойовий дух. Аларік все ще дуже сильно переживав, адже він не хоче мене знову втратити. Думаю, якби можна було, то він би відправився зі мною, але не вийде. Та от відкрився портал. Зак взяв мене за руку, і я була вдячна йому за підтримку, але час йти. Зібравшись з силами, ми увійшли в портал...