Глава 20

На шостий день наших пошуків, Себастьяну вдалося знайти інформацію стосовно того, як позбутися цього ангела. Ми стільки часу провели в бібліотеці, що я вже навіть і не сподівалась на те, що це принесе хоч якийсь результат. З кожним днем надія ставала все примарнішою, а ангел все так само хоче мене вбити.                                                                                                                                             

Не хочу, але мушу. - поправив Кай. - Я пов'язаний закляттям, чому ти ніяк цього не запам'ятаєш. Я би пішов, якби міг.                                                                                                                                          

Я інколи забуваю, що він в моїй голові. Це важко з кимось ділити своє тіло, а Аларік так вже живе багато років. Як він не зійшов ще з розуму?Але, я сподіваюся, це не надовго. Все-таки, мені ж хочеться вижити. Стільки планів на майбутнє, та й я маю мету. Про помсту Легіону не варто забувати. Вони вбили моїх прийомних батьків, причетні до мого зникнення в дитинстві, хоча цьому немає підтвердження. Та Аларік знайшов певну інформацію, яка дає це зрозуміти. Таке не пробачають. І ось, нарешті, з'явився якийсь шанс. Ми підійшли до Себастьяна, який, прочитавши все, почав нам пояснювати.                                                                                                                                                     

- Кажуть, ніби в зачарованому лісі Рейвії у Нульовому світі захований артефакт, що допоможе тобі позбутися Кая Азимута. Це звичайно легенди, однак є згадки очевидців, що робили вже це. Артефакт здатен виконати одне твоє бажання, проте воно має бути щирим та від усієї душі. Там багато нюансів. - він уважно подивився на мене. - Але є одна проблема. Для цього треба аби в ліс увійшло шість воїнів. Лише тоді дух покаже тобі шлях.                                                                                                                  

- А обмеження по часу якісь є? - перепитав Зак. - Тобто з того часу, як ми увійдемо в ліс, скільки ми можемо там знаходитися?                                                                                                                                 

- Ні, обмежень ніяких. Ви це можете зробити хоч зараз. І пробути там хоч рік. - сказав Себастьян. - Хоча краще зробити це якомога швидше.                                                                                                                 

- Ну добре, це вже непогано. Так, - почав Зак. - Воїнами можемо бути я, Емі, Саймон та Роуен. Я їм розкажу, вони допоможуть. Батько теж, думаю, приєднається. За це можна не хвилюватися. Ну і візьмемо когось з близнюків Райдер. Ось і буде шестеро.                                                                           

- Вони воїни по праву народження. - пояснив Себастьян. - Тому, не підходять. До лісу мають увійти ті, хто тренувався, аби досягти майстерності. Інакше нічого не спрацює, а ліс може ще й позбутися небажаних гостей. Навіть не знаю, кого можна знайти.                                                                                  

- Думаю, з цим вам зможу допомогти я. - відповіла Реббека. - Принаймні я спробую. Але не впевнена, що вам підійде.                                                                                                                                                 

- Ти? - я скептично глянула на неї. - Яким чином?                                                                                         

- Так, Емі, я. І не треба дивитися так на людину, яка хоче вам допомогти. - посміхнулась вона. - Ходімо, я вам покажу.                                                                                                                                                      

Ми прийшли до тренувальної зали, де якраз вже нікого не було. Але всім ж було цікаво, що нам збирається показати Реббека. На тренуваннях вона себе показувала нормально, проте я би не назвала її воїном. Скоріш дівчина, що вміла себе захистити, проте не більше. Сумніваюсь, що цього буде достатньо. Однак останнім часом я бачила стільки всього, що можна очікувати що завгодно від тих, кого я ніби знаю.                                                                                                                                        

- Емі, дозволиш позичити ненадовго в тебе хлопця? - запитала дівчина. - Обіцяю, скоро поверну цілим і неушкодженим.                                                                                                                                                 

Я ж лише кивнула, і він вийшов до Реббеки. Я розумію, що вона просто хотіла пожартувати, адже атмосфера зараз була неабияк напруженою, але вийшло не дуже добре. Та посміхнулась йому, і сказала нападати. Зак був здивований, проте наніс доволі простий удар, який вона з легкістю відбила. І знову, і знову. Це продовжувалось довго, однак дівчина легко впоралась з кожним його прийомом. Непогано.                                                                                                                                                         

- І це все, на що здатен один з найкращих випускників Академії Непростих? - посміхнулась вона. - Я розраховувала на щось більше.                                                                                                                     

Тепер вже хлопець був більш сміливіший, і наносив складніші удари. В тім, вона і їх відбивала, ще й  наносила атаки, які я бачила вперше. За кілька хвилин Зак опинився на матах. Хоча я знала, що це лише тому, що хлопець не очікував такого. Якби він підготувався, то Реббека би не змогла перемогти. Але в цьому і є її головна перевага. А я мало не відкрила рота від здивування. Так, зараз я ніби знаходжуся в якійсь казці. Реббека, принцеса Олберну, тільки що перемогла одного з найкращих воїнів? Я сплю.