Глава 19

Решта сприйняли доволі спокійно повну історію. Довелося деякі деталі пропустити, адже я просто не знала як це пояснити. Але і так було достатньо. Навіть Ровена лише кивала, хоча вона боялась таких речей. І усі викликались допомогти. А я ж вкотре була вражена тим, наскільки мені пощастило з одногрупниками. Вони всі мене підтримують, і тепер ми справді стали схожими на одну велика та дружню родину. Спільна біда зближує. Отак усі разом весь вільний від навчання та тренування час проводили в бібліотеці, шукаючи хоч якусь інформацію. А часу майже не було. І з кожним днем я все більше нервувала.                                                                                                                                          

Я стримуюсь лише тому, що я твій предок. Та мені це з кожним днем все важче робити. - нагадав Кай Азимут. - Я зв'язаний клятвою, і маю тебе знищити. Або ти знайдеш шлях. Тому поспішай, я не знаю, скільки ще витримаю.                                                                                                                            

Я і без нього це знаю, тому не треба зайвий раз нагадувати. Дивно, я стала більш дратівливою. Ще би, я от от маю померти. Тут зовсім не до веселощів. Я сподіваюсь, що ми встигнемо. Адже помирати зовсім не хотілось. Я ще маю помститися Легіону за смерть моїх прийомних батьків. Всі вже просто втомилися, і я вирішила хоч пару хвилин посидіти в саду. Решта пішли спати, адже вже була глибока ніч. А куди ж ділися решта вампірів, я уявлення не маю.                                                                             

- Емі, можна приєднатися? - спитав мене Зак. - Я би хотів з тобою поговорити.                                         

Я відчувала його присутність, проте не дуже хотіла щось говорити. Після того, як він проникнув в мою душу, я взагалі старалася уникати його. Навіть не знаю, що він там міг побачити. А раптом він зрозумів, що я зовсім не та людина, з якою хлопець хоче бути поряд. Хоча ми і так вже розійшлися, гірше точно не буде. Або він хоче розповісти щось таке про мій нинішній стан, що іншим краще не знати. Проте я кивнула, і Зак присів поряд.                                                                                                                            

- Емі. - почав він. - Я бачив дещо в твоїй душі...                                                                                             

- Зак, те, що ти побачив, це...                                                                                                                          

Не говорячи ні слова, він мене поцілував, притягнувши ближче до себе. Як же мені цього не вистачало. Після того як ми розсталися, я навіть і мріяти не могла, аби ми все відновили. І на мить я змогла розслабитись. Хто знає, можливо він таким чином просто прощався зі мною. Як же я сумувала за ним. Зак відсунувся трохи від мене.                                                                                                                

- Я кохаю тебе, як і ти мене. Тепер я це знаю точно. І я розумію, що ти справді пообіцяла нікому не розказувати. А справжній вампір тримає своє слово. Я не мав ображатися на тебе за таке, адже сам вчинив би так само. Який я був дурний, що мало не втратив тебе. - сказав він. - Чи зможеш ти пробачити мене?                                                                                                                                             

Я ж лише кивнула, посміхаючись. Я і не ображалась на Зака, тому і ображатися нічого. І він знову мене поцілував. Що ж, хоч щось в моєму житті  налагодилося. Зі мною знову коханий хлопець. Залишилось лише вижити...