Глава 18

Згодом вже зібралися усі, аби Зак і розповів, що ж зі мною таке. І я помітно нервувала. Я знала, що це точно не просто так, адже я зараз в небезпеці і мене хочуть вбити. Але, в принципі, нічого нового. Це триває ще з першого курсу, проте тепер все інакше. Зак намагався не дивитися на мене, ніби побачив щось настільки жахливе.                                                                                                                                  

А ти мені чимось подобаєшся. Я відчуваю в тобі сміливість, відвагу та доброту. З тебе вийшла би дуже хороша королева. - сказав голос. - Шкода тебе вбивати.                                                                 

- Так не вбивай. - в голос сказала я, від чого інші дивно на мене подивилися.                                           

Варто не забувати, що цього чоловіка чую лише я. Я згадала, що Аларік теж змушений ділити своє тіло з демоном. І тепер я розумію наскільки йому було важко. Хоча брата принаймні не хотіли вбити. Можливо  і з цим вдасться домовитися?                                                                                                         

Не можу. Я пов'язаний обіцянкою, і якщо цього не зроблю, то все стане ще гірше. Це все одно знищить тебе зсередини. - мені здалося, чи він зітхнув? - Але якщо ви знайдете спосіб... Зараз твій хлопець все розкаже.                                                                                                                                        

- В тобі живе дух Кая Азимута. Він існував близько восьмисот років тому, але точніше сказати не можу. - сказав Аларік. - Це твій родич.                                                                                                          

- Кай Азимут був дідусем Марка. - посміхнувся Аларік. - Дід розповідав про нього, адже це був видатний воїн.                                                                                                                                                   

- І він був ангелом, одним з останніх. Він відмовився ставати вампіром, а потім сталася трагедія. - сказав Зак. - Хтось з Легіону заточив його душу за допомогою заклинання, зобов'язавши виконати місію. - хлопець уважно подивився на мене. - Він має знищити тебе, Емі. Тільки тоді Кай стане вільним.                                                                                                                                                            

- Невже немає ніякого шляху? - скрикнула Ілларія. - Ми маємо щось знайти. Зак, ти маєш щось знати про це.                                                                                                                                                                 

Вихід є, але все не так просто. - сказав Кай. - Просто, його треба пошукати.                                     

- Він... Кай каже, що вихід є. Але нам треба його знайти. - сказала я. - В нас дуже мало часу, адже він не довго зможе себе стримати.                                                                                                                      

- Тоді ми маємо діяти якомога швидше, адже якщо шукати інформацію в книгах, то на це піде не один день. Шкода, що я не знаю більше про свій народ. - сказала Крістіна. - Але ми не знаємо, як швидко це все треба зробити.                                                                                                                                           

- Так може, ми вам допоможемо? - роздався голос Мелісси.                                                                         

Я побачила, що в коридорі стоїть вся моя група. Як давно вони були тут? Але це неважливо. Я так розумію, що вони сюди прийшли аби справді якось допомогти.                                                                   

- Думаю, якби ви все всім розказали, ми би не принесли шкоди. Ви і так стільки всього приховуєте від нас, і це навіть може нас обраити. - дівчина посміхнулась. - Емі, зрадників серед нас більше немає. І тут кожен переживає за тебе. Ми хочемо допомогти. - продовжила Мелісса. - Ми ж тепер справді як родина. Професор Пауелл, ви були праві.                                                                                                    

Та чи можна їм сказати? Я подивилась на занепокоєні обличчя своїх друзів і все зрозуміла. Ми разом пройшли через стільки, що ці питання вже будуть не доречними. І справді зрадників більше немає, принаймні я на це сподіваюся.                                                                                                                        

- Добре, нам і справді потрібна допомога. Проте доведеться витратити багато часу. Якщо ви готові, то я була би вам вдячна. - посміхнулась я. - Але, для початку, ви маєте дізнатись все, що тут відбувається. Від самого початку.