Глава 18

Згодом уже зібралися усі, аби Зак розповів, що ж зі мною сталося. Я відчувала, як серце калатає, дихання стало уривчастим, а руки ледве трималися на колінах. Нервозність і страх пронизували кожен мій рух, кожен погляд, бо я знала, що це точно не просто так. Зараз я була в небезпеці, і хтось прагнув мене вбити.

Втім, це відчуття знайоме — воно переслідувало мене ще з першого курсу. Але зараз усе виглядало набагато гірше, і страх відчувався глибше, наче холодне каміння тиснуло на груди, стискаючи серце до нестями.

Зак стояв поруч, намагаючись не дивитися на мене, ніби побачив щось настільки жахливе, що йому було важко сприйняти реальність. Його плечі були напружені, погляд скованим, а руки ледве стримували бажання простягнутися і взяти мене за руку, наче це могло би захистити мене від невидимого ворога.

— А ти мені чимось подобаєшся. Я відчуваю в тобі сміливість, відвагу та доброту. З тебе вийшла би дуже хороша королева, — промовив голос у моїй голові, чіткий і холодний, ніби лезо, що розрізає повітря. — Шкода тебе вбивати.

Я здригнулася, відчула, як тремтіння пробігає всім тілом. Холод і страх одночасно охопили мене, змішуючись із дивною тривогою і майже невловимим інтересом. Цей хтось був надто могутнім.

— Так не вбивай! — різко вимовила я вголос, від чого всі присутні дивно на мене подивилися.

Їхні очі сповнилися здивуванням і настороженістю, а я відчула дивне поєднання страху і рішучості. Тепер у моїй душі з’явилася нова хвиля — якась невидима сила, що шепотіла: «Можеш домовитися. Можеш пережити це».

Варто було нагадати собі, що цього чоловіка чую лише я. Я згадала, що Аларік теж змушений ділити своє тіло з демоном, і раптом стало ясно, наскільки йому було важко. Хоча брата принаймні ніхто не намагався вбити. Можливо, і з цим голосом вдасться знайти якийсь компроміс.

— Не можу. Я пов’язаний обіцянкою, і якщо цього не зроблю, усе стане ще гірше. Це все одно знищить тебе зсередини, — промовив голос, і мені здалося, що він тихо зітхнув. Його слова, хоча й холодні, віддзеркалювали щось людське, щось, що торкалося серця. — Але якщо ви знайдете спосіб… Зараз твій хлопець усе розкаже.

Зак глибоко вдихнув і почав розповідати, його голос був сповнений відповідальності та напруження. Кожне слово, що він вимовляв, вдаряло по моєму серцю, наче відлуння далекого дзвону.

— В тобі живе дух Кая Азимута. Він існував близько восьмисот років тому, але точніше сказати не можу, — промовив Зак, уважно дивлячись на мене, наче в його очах світилася таємна печаль і тривога. — Це твій родич.

Я відчула, як розум миттєво прокручує стародавні образи, історії, що колись передавалися лише у шепоті предків. Дім, вогнища, старі книги, які пахли пилом і святою мудрістю, лункі кроки воїнів у темних коридорах замків — все це оживало у моїй уяві. І це були не мої спогади, це пам’ять крові.

— Кай Азимут був дідусем Марка, — посміхнувся Аларік, і в його очах з’явився легкий відтінок ностальгії. — Дід розповідав про нього, бо це був видатний воїн, людина, яка надихала.

Я відчула дивне поєднання гордості і тривоги. Мене охопило відчуття, що ця спадщина — і тягар, і дар одночасно. Але чому мій предок хотів мене вбити? Що ж я могла такого зробити?

— І він був ангелом, одним з останніх, — додав Зак, його очі глибоко проникали в мою душу. — Він відмовився ставати вампіром, а потім сталася трагедія. Хтось із Легіону заточив його душу за допомогою заклинання, зобов’язавши виконати місію. Він має знищити тебе, Емі. Тільки тоді Кай стане вільним.

Слова прозвучали, наче крик у тиші. Холод і страх опанували моїм тілом, і я відчула, як серце ніби зупиняється. Цей вирок здавався неминучим, і від цього було важко дихати. Ледь помітний тремтіння охоплювало плечі, руки почали здаватися важкими, і я ледве стримувала сльози.

— Невже немає жодного шляху? — скрикнула Ілларія, її голос тремтів від паніки, але водночас був сповнений рішучості. — Ми маємо щось знайти. Зак, ти мусиш щось знати про це!

— Вихід є, але все не так просто, — сказав Кай, його голос звучав холодно і одночасно наполегливо. — Його треба знайти, але він прихований.

Я глибоко вдихнула, намагаючись впорядкувати думки. Мозок кружляв, наче в тумані, а серце відчувало, що кожна мить на вагу золота. Та здається цей ангел справді не хотів мене вбивати. Тому і намагався допомогти.

— Він… Кай каже, що вихід є, - сказала я. – Але нам треба його знайти. У нас дуже мало часу, адже він не довго зможе себе стримати.

— Тоді ми маємо діяти якнайшвидше, — промовила Крістіна, голос її твердий і рішучий. — Адже якщо шукати інформацію в книгах, це займе не один день. Шкода, що я не знаю більше про свій народ. Але ми не знаємо, як швидко треба діяти.

— Так може, ми вам допоможемо? — роздався голос Мелісси.

Я підвела очі й побачила всю мою групу, що стояла в коридорі. Вони прийшли, і їхні очі були повні рішучості й турботи. Як давно вони тут? Це не мало значення. Головне — вони готові були допомогти.

— Думаю, якби ви все всім розказали, ми би не принесли шкоди. Ви й так стільки всього приховуєте від нас, і це навіть може нас образити, — посміхнулася Мелісса, і її усмішка була теплою, підтримуючою. — Емі, зрадників серед нас більше немає. Тут кожен переживає за тебе. Ми хочемо допомогти. Ми ж тепер справді як родина. Професор Пауелл, ви були праві.

Я глянула на їхні обличчя — розтривожені, але сповнені готовності допомогти — і відчула прилив рішучості. Ми пройшли разом стільки випробувань, що ці питання вже не були недоречними. Зрадників серед нас більше не було, принаймні я на це сподівалася.

— Добре, нам і справді потрібна допомога, — сказала я, відчуваючи, як страх поступово відступає, поступаючись місцем рішучості. — Проте доведеться витратити багато часу. Якщо ви готові, я була би вам вдячна. Але для початку ви маєте дізнатися все, що тут відбувається, від самого початку.

Тиша на мить заповнила кімнату, але це була тиша не страху, а спокою, спокою, який давав можливість діяти. Я відчула, що тепер ми готові до дії, і хоч би що сталося далі, ми зробимо це разом — як справжня команда, як родина. У моїй душі змішалися страх, тривога, надія і рішучість. Я знала, що попереду чекають важкі випробування, але разом ми можемо знайти вихід навіть із цього хаосу.