Глава 16

Невже це кінець? Ми з Заком більше не будемо разом, і все через те, що я залишилася вірною своїй обіцянці. Лише кілька днів тому я співчувала Ілларії, що вони з Аларіком розсталися, а тепер була на її місці. І це просто нестерпно. Хотілося просто повернути час назад і все змінити. Але таким даром жоден з нас не володіє. Доведеться звикати жити далі. Хоча, можливо, я просто зарано драматизую. Зак сказав, що йому потрібен час, аби подумати. І можливо все буде добре. Він зрозуміє, що я не могла вчинити інакше.                                                                                                                                     

- Ну як він міг так вчинити з тобою. Ще й образитися. - досі не могла заспокоїтись Ілларія. - Ти ж пообіцяла зберегти таємницю. І якби ти розповіла, то такий вчинок не гідний принцеси. - продовжувала подруга. - Він має злитися на свою матір, яка і приховувала все. Але аж ніяк не на тебе. Йому треба терміново заспокоїтися.                                                                                                                                    

- Скажи йому це, хоча я не впевнена, що він зараз захоче чути хоч когось. Йому потрібен час. - сумно посміхнулася я. - Але, здається, між нами все закінчено. І я нічого не можу з цим зробити. Тепер він може робити, що хоче. Зак вільний хлопець, і я вже не маю до нього ніякого відношення. На жаль, це правда нашого життя.                                                                                                                                      

- Але це так не правильно... - обурилась Ілларія. - Він би мав вислухати тебе. Так, я розумію його стан, однак це не дає йому право так вчиняти.                                                                                                       

- Не правильним було ваше розставання з Аларіком, адже ви і справді створені одне для одного. Ще й через такий привід все закінчилось. - я невесело їй посміхнулась. - А наше цілком логічне. Тому, навіть не варто переживати.                                                                                                                                     

Я встала та почала шукати кеди, адже мені потрібно було вийти на вулицю. Я хочу трохи подихати свіжим повітрям, адже мій мозок почав вже закипати.                                                                                

- Ну і куди ти? - стривожено спитала подруга. - Емі, тільки не накой ніяких дурниць. Я справді хвилююся за тебе.                                                                                                                                             

- Не бійся, зі мною все буде добре. - розсміялась я. - Всього лише прогуляюся, а потім повернуся в кімнату.                                                                                                                                                              

Ілларія, здається, видихнула, адже вона мені довіряла. Ну хоч її заспокоїла, вже одну хорошу справу зробила. Насправді я просто хотіла побути сама. Це все вибило мене з колії, адже я справді кохаю Зака. Шкода, що повністю я це усвідомила лише після того, як ми розійшлися. Але ж ми ще не говорили про це. Тому я не знаю як до кінця на це реагувати. Сльози самі потекли по очам. Я не хотіла вірити, що це кінець. Мені його так не вистачає, а пройшло лише кілька годин. Що ж буде далі? Зараз би Зак запитав, хто мене образив. І він був би готовий зтерти будь-кого з лиця землі, хто посмів це зробити. Але він більше навіть не хоче мене бачити. І все через те, що я погодилася зберігати не мій секрет.                                                                                                                                                                  

Я присіла на лавочку, аби трохи подумати. Та мені не дали побути наодинці. Моє вампірське чуття підказувало, що хтось поряд. І це далеко не друг. Я потягнулася до кинджалу, і дуже вчасно, адже хтось підійшов. Зблиснув ніж, але я легко відбила його. Цей хтось був в капюшоні, і він напав мене. Ну ось історія і повторюється. Того разу нам так і не вдалося з'ясувати, хто саме нападав. Ми думали, що це Максиміліан, але я в цьому сумнівалася. Мені вдавалося відбиватись, проте в нього ніби було більше досвіду. Ще й такий знайомий запах. Я його не раз зустрічала в Академії. Так це зрадник. Але хто він? Та не довго мені вдавалося відбиватись. Щось гаряче притиснулося до мого лоба, і я втратила свідомість...