Глава 11

Як тільки Ілларія відкрила очі, вона старалася сфокусувати свій погляд. Я ж намагалась не рухатися, адже це може якось зараз неправильно вплинути на неї. Аларік мовчки стояв поряд, намагаючись не дивитися на дівчину. Мить дівчина дивилася на нас, а тоді різко підвелася та забилася в куток. Занадто швидко для звичайної людини. Її перелякані червоні очі тривожили мене. І я все намагалась себе впевнити, що це все та сама Ілларія, моя подруга та чудовий метаморф... Не метаморф, вампір, поправила себе я. І я справді розуміла, що в дівчині змінилася лише зовнішність. Це все так ж Ілларія, яку я знаю.                                                                                                                                                          

- Що ти зі мною зробив? - прошепотіла вона. - Чому я ще досі жива?                                                        

- Я тебе перетворив на вампіра. - твердо сказав Аларік. - Ти помирала, і я не міг вчинити інакше. Та й тепер вже нічого не зробиш. Ти одна з нас, і чим швидше ти звикнеш до цього, тим краще буде для тебе.                                                                                                                                                                  

- Краще би я померла. - прошепотіла вона. - Я не хочу бути вампіром.                                                       

Та для брата це прозвучало ніби грім серед ясно неба. Він лише поглянув на мене та поспішив геть. Але я розуміла що йому дуже боляче. Хлопець і справді хоті врятувати свою кохану, навіть якщо вона зненавидить його. Та для неї це важко. Ілларія ж схопилася за горло, ніби намагаючись прибрати спрагу. Тепер потрібно вчитися жити з цим.                                                                                                     

- Ходімо зі мною. - сказала я. - Тобі треба на полювання, якщо хочеш втамувати голод. Інакше, ти можеш когось вбити.                                                                                                                                           

Подруга глянула на мене своїми великими очима, а тоді кивнула. Вона розуміла, що це і справді потрібно зробити. Тому ми відправились в ліс на полювання. Повечерявши кількома звірятками, ми присіли в саду. Так як була ніч, тут нікого не було. Інші ж вампіри знають ситуацію, тому нас не потривожать. Ілларія досі була в шоці, і я її чудово розумію. Мені хоч було простіше, адже я знала, що рано чи пізно це мало статися. А її просто перетворили. Проте я розуміла Аларіка, адже він рятував дівчину. Він справді кохає Ілларію, і не міг дивитися, як вона помирає. Так, хлопець не питав її, бо на це просто не було часу.                                                                                                                                         

- Ти як? - спитала я. - Як себе почуваєш?                                                                                                        

- А ти вгадай. Хоча, думаю, тут відповідь очевидна. - посміхнулась Ілларія. - Я померла, але сиджу тут та розмовляю. Я відчуває себе інакше, і та спрага. На щастя, вона пропала, але це ж ненадовго. Та й спати я більше не зможу, а я дуже люблю це. - подруга похитала головою. - Тепер все зміниться. Моє життя не буде колишнім.                                                                                                                                   

- Рік хотів як краще. - пояснила я. - Він боявся тебе втратити.                                                                     

- Він вчинив досить егоїстично, перетворивши мене на вампіра. Я розумію, що в цій ситуації він би не міг мене спитати, але все ж... - вона видихнула. - Я не хотіла цього. Краще би я просто померла, і на цьому все закінчилось. Та тепер вже нічого не зробиш. Аларік вирішив за мене, і тепер мені з цим далі жити. Ну що ж, доведеться якось звикати до всього. - Ілларія навіть намагалася посміхнутися. - Сподіваюсь, тебе влаштує подруга вампір?                                                                                                  

- Ніби в мене є вибір. - розсміялась я. - Тебе ж в свій час влаштувала. Та й на нас чекатимуть нові пригоди. Тому не хвилюйся, все буде добре.                                                                                                   

Ілларія мені знову посміхнулась. Що ж, для неї це і справді буде важко, адже дівчина не вроджений вампір. Та я знаю, що все буде добре...