Глава 10

Отямилась я знову в лазареті. Ну, напевно, це буде те місце, яке я згадуватиму з теплотою. Можливо відтворю таку кімнату в Валорії. Все-таки, стільки часу тут провела. Скажімо так, це моя друга кімната. Поступово до мене почала повертатися пам'ять. На нас напали, але якщо я тут, то ми перемогли. Я пам'ятаю, що ми билися, а потім... О ні, Ілларія. Меч пронизав її, і вона майже не дихала. Я почала озиратися, проте дівчини ніде не було. Таке може бути лише в одному випадку...  Ні, я відмовляюся в це вірити. Лія мала вижити. Там було стільки людей, хтось би допоміг. Мені терміново треба все вияснити. Піднявшись з ліжка, я твердо вирішила йти і шукати подругу. Аж тут біля мене опинився Аларік, і змусив лягти назад.                                                                                                                           

- Ілларія, що з нею. - одразу спитала я. - Той прокажонний її...                                                                  

- Рана виявилась занадто глибокою. Навіть цілительство не допомагало. - він старанно відводив очі від мене. - Тому...                                                                                                                                                  

В мене ж одразу потекли сльози. Невже вона померла? Ні, це не правда. Такого не може бути. Я не хочу втрачати свою найкращу подругу. Та й як це переживе Реджинальд? Він і так втратив всіх своїх близьких. Але Аларік мовчав, а значить тут щось інше.                                                                              

- Що з нею? - я намагалась опанувати свій голос. - Вона жива?                                                                 

- В мене не лишалося іншого виходу... - почав Аларік.                                                                                  

І я вже уявила найгірше. В пам'яті спливала та картина, як монстр пронизав подругу мечем. Ілларія лежала на своєму ліжку в нашій кімнаті, закривши очі. Я одразу зрозуміла, що з нею, адже відчула, що запах подруги змінився. Дівчина стала тим, чого найбільше боялася. Але іншого виходу не було. Ілларія би померла. Та зараз це вже не має значення. Новоствореному вампіру треба час, аби організм звик до процесів, що з ним відбуваються. І адаптувався до нового життя. Лія майже не змінилась. Тільки риси обличчя стали м'якішими, шкіра блідніша. Але і виглядала вона ніби не так. Невже і зі мною так відбувалося? Я бачила себе в дзеркалі і не помічала за собою нічого нового. Хоча я могла просто не помітити.                                                                                                                              

- Коли вона прокинеться, її треба відвести на полювання. Сподіваюсь, в тебе вийде все пояснити Ілларії про її новий стан. - Аларік дивився на свою дівчину. - Думаю, вона захоче дізнатися більше про те, ким стала.                                                                                                                                                   

- Але чому не ти? - здивувалась я. - Ти ж її хлопець, і буде логічно, якщо все поясниш. До того ж ти більше знаєш про вампірів.                                                                                                                               

- Можливо, Ілларії знадобиться час, аби все зрозуміти. Я думаю, що вона навіть не захоче мене бачити після того, що я зробив. Хоча я зовсім про це не шкодує. Але все ж я не знаю, як Лія поведе себе. - він видихнув. - Ми часто говорили про те, щоб зробити її вампіром, але вона не хотіла. Просила дати час подумати.                                                                                                                                                           

- Але ж ти хотів як краще. Вона би померла, якби не стала вампіром. - прошепотіла я. - Ти врятував Лію.                                                                                                                                                                       

Рік ж лише гірко посміхнувся, нічого не говорячи. Невже Ілларія настільки була проти? Я пам'ятаю як раніше вона дуже боялася вампірів, і навіть не знала як говорити з представниками цієї раси. Однак з часом все змінилось. Вона почала зустрічатися з Аларіком, та й зі мною продовжувала дружити після того, як я перетворилась. А значить все не настільки погано. Хоча може я й помиляюся. Та я не встигла нічого сказати, адже дівчина відкрила червоні очі.