Глава 9

Перший тиждень в Академії пройшов відносно спокійно. Я очікувала, що Легіон почне нападати з першого дня, проте нам пощастило. Навчання, тренування і проведений час з друзями були частиною мого студентського життя. І як же хотілося, щоб так і продовжувалося. Нехай всі проблеми зачекають. Та напруга просто відчувалася в повітрі, і ніхто не міг розслабитися до кінця. Всі були готові до нападу Легіону. Але... Пауелл, Натаніель та інші розраховують на мене, адже мій дар може врятувати не одне життя. Якщо я зможу заблокувати хоч одну здібність чи особливість, значить всі тренування були не дарма. Та я сумніваюся, що все і справді вийде. Я ж не знаю, як себе поведе моя сила, вона досить нестабільна. І я не в стані її контролювати. Раптом вона не захоче нікого рятувати. Коли я їхала сюди, то не була готова до такої відповідальності. Я ж можу просто не впоратися. А що якщо так і буде... Я справді боюся. Та мама з татом кажуть, що я здатна на все. Лише варто захотіти. Та чи вистачить в мене сил?                                                                                                                                                            

Вже через тиждень після початку навчання стався перший напад на Академію. І щось мені підказує, що далеко не останній. Ще не раз нам доведеться відбиватися від ворогів, адже наша війна тільки починається. Ми якраз виходили з аудиторії після останньої пари, як пролунав вибух. Ніхто навіть не здивувався, адже за стільки часу це стало нашою буденністю. Уся наша група одразу побігла на вулицю. За час навчання, та й вдома, кожен навчився оборонятися. І хоча нам ще далеко до воїнів з Академії Непростих, та захистити себе і своїх близьких нам все є вдасться. Принаймні я на це сподівалася.                                                                                                                                                     

Та на вулиці ми не побачили абсолютно нічого. Було тихо та спокійно, однак я відчувала, що тут щось не так. Ніби очікування перед страшним кошмаром. Але як би хтось зміг проникнути сюди? В Академію важко потрапити. І це все було дуже дивно, адже Максиміліан більше не зашкодить нам. Та хтось таки це робить. Значить, зрадник серед нас, і я мала рацію. Та ось ми побачили, хто це. Прокажонні. Це прокляті воїни, які стають такими після того, як вб'ють свого товариша через заздрість. І таке буває доволі часто, хоча в Академії Непростих вчать певним правилам, яким мають слідувати інші. Але особливість цих монстрів в тому, що вони мають здатність відроджуватися по виклику через спеціальний ритуал. Але вбити їх не так вже й просто.                                                                                

- Треба попасти або в серце, або знести їм голову. - чітко проговорив професор Пауелл. - Інакше через кілька хвилин вони знову з'являться.                                                                                                             

І він першим кинувся в бій, а ми вже послідували за ним. Вперше бачила, як він б'ється, і це справді мене вражало. Раніше я просто не звертала на уваги на це. Але звідки в нього така бездоганна підготовка? Вона була набагато краща за ту, що дають в Академії простої магії. Або він вчився в якійсь іншій. Ще й ця швидкість? Хто він такий? Ми ж досі не знаємо навіть правду про його сутність. Добре, подумаю про це пізніше, адже зараз не до того. Ми маємо захистити Академію. Я кинулась в самий центр битви, використовуючи силу вампіра. Тут була уся група, деякі викладачі та другокурсники, що вміли битися. Усі ж решта перелякано визирали з вікон Академії. Так дітки, не найбезпечніше місце на землі, як вам розповідали.                                                                                                                               

Я наносила удари, навіть не дивлячись куди. За мене спрацьовували інстинкти, які вже не раз рятували мені життя. Аж ось краєм ока я побачила, як один з прокажонних підбирається до Ілларії, і до неї залишилась зовсім мала відстань. Ще трохи, і він поранить її. Я кинулась до неї, але не встигла навіть зі своєю вампірською швидкістю. Меч пронизав її тіло. Мені очі засліпило люттю. Я підлетіла до нападника, і одним рухом знесла голову, але було вже запізно. Ілларія вже важко дихала. Ні, вона не може померти. Все немає закінчитися так. Я закричала зі всією силою та злістю, на яку була здатна. І світ розірвався різнокольоровими фарбами...