Глава 8

Сьогодні було особливо важко розбудити Ілларію, бо подруга так міцно спала після вчорашньої вечірки. Ми закінчили святкувати, коли вже була пізня ніч, і зараз навіть легке пробудження перетворювалося на справжній виклик.

Для мене це було дивно, адже я і раніше спала доволі мало, а тепер здавалося, що кожна хвилина сну для Ілларії мала непорушну цінність. Вона любила полежати, і часто бували моменти, коли я силою піднімала подругу і змушувала збиратися. Сьогодні, схоже, саме такий випадок.

— Ну, Емі, ну будь ласка, — простогнала вона, не відкриваючи очей. — Я знаю, що ти ніколи не спиш, але не знущайся наді мною. Дай мені ще пару хвилиночок. Я ж на ходу засну.

— Та ти і так уже не встигнеш нафарбуватися, — відповіла я, злегка підштовхуючи її плечем. — Перша пара почнеться буквально за пів години. І я зараз не жартую. Максимум, що тобі вдасться зробити за цей час — це вдягнутись та розчесати волосся. Інакше ми не поснідаємо, а я дуже голодна. І повір, тобі не захочеться бачити злого вампіра.

— То йди без мене, — пробурчала Лія, закутуючись у ковдру. — Я потім підійду на саму пару. Тим більше я і їсти то не хочу. Зачекаю до обіду.

— Ні, я не піду без тебе! — почала я її штовхати. — Вставай, давай, а то я тебе вкушу. І повір, тобі це не сподобається.

Ілларія відкрила одне око і подивилась на мене, ще трохи прикидаючись сонною. Вона знала, що я точно не відчеплюсь від неї. Проте кожного разу намагалась виграти ще хоч трохи хвилинок. Хоча дивно, в мене вся вічність попереду, а я все ще цінувала кожний момент. Я наблизилась ближче, підморгнула і тихо сказала.

— Не жартую, Лія, - я уважно подивилась на подругу. – Якщо не встанеш зараз, я серйозно розсерджусь.

Вона видихнула, буркнула щось невдоволене і, зрозумівши, що я не жартую, з важким стогоном скинула ковдру та повільно встала з ліжка. Перші кроки були невпевненими, але з кожним рухом вона оживала. Я посміхнулась — чудовий початок дня, хоча я вже звикла до нашого ранкового ритуалу. В Валорії в мене цього не буде, подумала я, і це викликало легке сумне передчуття.

— До того ж сьогодні перша пара Людміли. Не хочу на неї спізнитись, — додала я, намагаючись підняти мотивацію Лії. — Це точно буде цікаво.

— Вона якась дивна, — пробурчала подруга, вдягнувши улюблений джинсовий комбінезон. — Так дивиться на мене, ніби очікує чогось. Хоча я з нею навіть не знайома. І це мене навіть лякає. Може, мене очікує завал на її предметі? Краще взагалі пропустити її урок.

Я була здивована, адже Людміла здавалась мені доволі приємною і цікавою. До того ж ми були знайомі ще до навчання, адже вона жила у Валорії і була другом Драгомірів. Але іноді я забувала, що вона — древня вампірша, яка дала особливість моєму народу. Чому ж у Лії вона викликала такі емоції — страх, настороженість?

Поки ми спішно снідали легкий сніданок у гуртожитку, Ілларія час від часу поглядала на мене з легким хвилюванням. Її руки тремтіли трохи від швидкості збору, а я, спостерігаючи це, намагалася тримати внутрішній гумор і не сміятися над її незграбністю. Кожна деталь її ранкової метушні здавалась мені чарівною. Навіть той момент, коли вона намагалася знайти свій другий черевик під ліжком, і він з’їхав під стілець — це виглядало як маленьке комічне театральне шоу.

Аудиторія була простора та наповнена ранковим світлом. Легке повітря проймалося ароматом старовинних дерев’яних меблів і шкіри старих книг, які стояли на полицях. Людміла увійшла, легка тінь від довгого плаща рухалась разом із нею, немов вона була частиною самого світла та простору.

— Всім доброго ранку. Моє ім’я Людміла Арварен. Але давайте без прізвищ та слів «професор». Я ненавиджу усе офіційне, — почала вона, її голос був спокійний, але впевнений. — Сьогодні я викладатиму у вас «Теорію права тридцяти п’яти світів». Новий предмет, який з’явився лише цього року. Хоч вас тут вчать керувати країнами, я покажу вам, що керування — це не лише меч та меч, а й знання законів.

Вона посміхнулася, і відразу зачепила увагу всіх студентів. Її очі блищали тихою впевненістю, а кожен рух здавався точним і впорядкованим. Навіть ті, хто завжди відчував нудьгу на уроках, затамували подих і слухали її слова.

— Ми почнемо із загальних понять, а потім розглянемо норми права в кожному зі світів, зупиняючись на унікальних випадках та прецедентах. І повірте, їх багато, і вони настільки абсурдні, що ви здивуєтеся, - продовжувала Людміла. – Курс розрахований на цілий рік, і він стане в пригоді навіть тим, хто обере шлях, протилежний до керування королівством.

Я уважно слухала, а Ілларія, хоч і ще трохи напружена, кивала, помітивши логічні та цікаві акценти. Все ж вона досі офіційна спадкоємиця Хейвенберду. У мене було відчуття, що Людміла могла б навчити чогось важливого навіть тих, хто ніколи не планував ставати правителем.

— Ви, напевно, думаєте: як вона може навчити нас керувати королівством із правової точки зору, якщо сама не принцеса? І це цілком справедливе питання, — Людміла присіла на край столу, глянувши на нас зі спокійною усмішкою. — Я вже дуже давно живу на землі. За шістсот років свого життя бачила достатньо, брала участь у повстаннях, створенні законів та управлінні різними народами. До того ж, виросла в королівській родині, тому знаю достатньо, щоб навчити вас.

Вона підійшла до дошки, намалювала перші схеми, і її руки рухалися впевнено, кожен рух був точний і граціозний. Я помічала, як однокурсники нахилялися вперед, намагаючись вловити кожне її слово.

— Що таке правознавство в загальному розумінні? — спитала Міла, повертаючись до нас.

— Правознавство — це наука, що вивчає юридичні поняття, закони та все, що знаходиться в правовому полі, — відповіла Ілларія. — Воно допомагає знати свої права та закони і діяти відповідно до них. В кожній країні є свої особливості.

Я була здивована: подруга ніколи раніше так добре не пояснювала юридичні речі. Можна було б подумати, що вона підготувалась, але ми ж не знали, що саме буде на уроках. Я задавалась питанням: які ще приховані таланти вона має?