Глава 6

Завтра ми вже відправляємося до Королівської Академії, а це значить, що батьки вирішили влаштувати велике свято в нашу честь. Раніше би я не дуже була рада такому, проте мені подобалася ця атмосфера. Вечірка була неймовірною та дуже гучною, адже прийшло чи не половина міста. Ми ж не єдині, хто відправляємося на навчання. А я вже чекала цього. Ще би, останній курс. Після цього я повернуся у Валорію, і тоді я вже постійно буду з батьками. Але в мене є важливі справи. Легіон досі живий і насміхається наді мною. Після смерті моїх прийомних батьків я була готова боротися та зробити все, аби перемогти.                                                                                                                           

До того ж, одна думка засіла в моїй голові, і не давала мені спокою вже стільки часу. В Академії є зрадник, адже Максиміліан не міг це все провернути, не маючи підтримки всередині. Хтось підтримує Легіон, а я навіть не здогадуюся хто це може бути. Та хто завгодно. Студент, один з викладачів. Будь-хто. І від цього стає лише страшніше. Хіба раніше ми могли би здогадатися, що Бен вирішить нас зрадити. Та тоді ми тільки починали навчання і не знали одне одного. Проте тепер в одному я була впевнена - серед моїх одногрупників зрадника немає. Звідки? Просто якесь внутрішнє передчуття. Ми справді стали близькими за цей час, адже постійні напади змінювали все. Та й професору Пауеллу я довіряла. Цей чоловік би точно нас не зрадив. Він стільки років приховувував секрет Крістіни... Але от чому не розказали Натаніелю? Він ж її чоловік, і дуже сумував за дружиною. Щоб уберегти? Стільки питань, на які я просто не маю відповіді. Та в мене є ще цей навчальний рік, аби з усім розібратися. А що буде потім...                                                                                                                                                  

От-от має прибути Провідник за нами. Цього разу літо якось особливо швидко пролетіло. Ці три місяці для мене були ніби один день, і я би хотіла ще трошки побути вдома. Чи то через те, що поряд була моя родина і коханий хлопець. А може й тому, що для мене вже все не було таким новим, як раніше. Навіть вампірські вечірки стали буденністю. Ми ще ближче зблизились з моїм народом, і я дізналась багато цікавих традицій. Тепер коли я повернуся додому після Академії, мені буде набагато легше впоратися з усім. Але я скучила за Ілларією, Вафелькою, скучила навіть за Меліссою. Я хотіла їх побачити, тому якась радість від повернення була присутня в мені. За останній час я з принцесою ельфів навіть по Сфері говорила. Справжніми подругами ми так і не стали, проте були на шляху до цього. Ми могли не просто терпіти одне одного, а навіть ділитися якимись новинами. Особливо після того, як вона почала зустрічатися з Грегорі, дівчина змінилась. І, здається, вона доволі добре подружилася з Реббекою Деланей. Це добре, адже ми хвилювалися, що вона не отямиться після смерті Ізабель.                                                                                                                                                  

Та й решту групи хочеться побачити. Я скучила за всіма: за Лулу, Ровеною, Олівером, та навіть за мовчазним Себастьяном. Правду казав професор Пауелл, що до третього курсу ми вже станемо справжньої сім'єю. Коли я стану королевою, двері мого палацу будуть завжди відчинені для них. І я впевнена, що ля мене від них буде теж саме.                                                                                                 

- Ви готові відправлятися на навчання? Нічого не забули? - вивів мене з роздумів батько. - Доню, пам'ятай про практику своєї магії, адже одного разу це врятує тобі життя.                                                  

Весь цей час не тільки мама вчила мене битися, а й батько розвивати свій дар. Мені вже вдавалося вимикати ненадовго якісь його здібності, але далі я не просунулась. І, інколи, мені здавалось, що він мені піддавався. Якщо це було би в реальному бою, я б не вистояла проти нього. Тому, треба буде практикуватись. До того ж Зак погодився мені допомагати. Мама з татом по черзі обійняли нас, а тоді вже і дід, сказавши, що радий мати таких правнуків. Так, головне не заплакати. Але вже прибув Провідник. Значить нам час повертатися в Королівську Академію. Сподіваюсь, останній навчальний рік буде спокійнішим.