Глава 4

Що ж, битися з власним прадідом виявилось навіть цікаво, хоча і звучало досить дивно. Він застосовував таку техніку, яку я зустрічала вперше. Ще би, раніше стиль навчання в Академії Непростих був інакше. Дещо схоже було в мами, проте вона мала свій особливий стиль. Зоріна  поєднала все, що колись вчила. І мені навіть було цікаво, хто з них сильніше. Дід наносив удари, які я відбила, хоча й було доволі важко. До того ж ще навіть вдавалося атакувати. Тепер точно ніхто не збирався піддаватися мені. А тут зібрався чи не весь замок. Не кожен день можна побачити битву королівської родини. Хоч і не справжню. Перемогти мені не вдалося, але я справді старалась. Та все ж через якийсь час опинилася на землі, а мій меч був в руках Марка. Ну я і не очікувала, що зможу щось зробити проти нього. Дід подав мені руку.                                                                                                     

- Молодець, Дарсано. Маю визнати, я і справді здивований. Ти молодець. - похвалив він. - Дуже хороша підготовка як для принцеси. Але потрібно ще тренуватися. - він обернувся до інших. - Заку, хлопчику мій, порадуєш старого діда боєм?                                                                                                   

- Ні, я краще відмовлюсь, адже зараз щось не в формі. Та й не хочеться вам робити боляче, ви ж чоловік вже у поважному віці. - посміхнувся хлопець, притягуючи мене в свої обійми. - Краще Аларіка покличте.                                                                                                                                                            

- Ти вмієш битися? - здивувався Марк. - Мій правнук здатен якось протистояти іншим?                          

І це явно заділо Аларіка, тому він погодився на тренування. В брата є гордість Драгомірів, і йому не варто казати, що він чогось не може. Тепер вже я опинилась в числі глядачів, що мені подобалося набагато більше. І маю сказати, що братова підготовка стала набагато краща. Видно, що він багато тренувався. Аларік вже з легкістю відбивав найпростіші прийоми. Дід, зрозумівши це, додав сили. Проте все ще не на повну свою можливість. І, врешті решт, таки переміг. Хоча він би міг зробити це й раніше.                                                                                                                                                             

- Ця дівчина Рейвенпорт добре впливає на тебе, онук. Якщо так піде і далі, з тебе буде толк. Можливо ти навіть зможеш стати воїном. - сказав він. - Такими темпами, ти скоро переможеш мене, старого слабкого вампіра.                                                                                                                                             

Бачу, почуття гумору - це в нас родинне. За вечерею дід розказував про пригоди, які були в нього в світі Десяти Сонць. І я слухала його заворожено, адже це було і справді цікаво. Він розробляв стратегії для цілої армії, тому пригод в нього було не мало. Діду було десь в районі чотирьохсот років, і за цей час він побачив дуже багато всього, і прийняв участь не в одній битві. Марк мав справді насичене життя, але і багато горя переніс. Я бачила, що він дуже дорожить своєю родиною. Я знала, що це лише половина його історій і мені хотілося більше. Та на все свій час.                                                                 

- Аларік, які в тебе плани після закінчення Королівської Академії? - спитав дід в брата. - Все ж у вас останній рік.                                                                                                                                                       

- Ще не знаю, хоча не раз задумувався про це. Ти ж знаєш, я ніколи не хотів бути королем. - Рік відпив вина. - Я хочу для початку подорожувати. А потім, можливо, викладати в Академії чи навіть бути воєначальником. Взагалі є стільки можливостей, тому я ще встигну обрати. До того ж в мене недостатньо бойової підготовки.                                                                                                                     

- Ну, можливо все. Тим паче, в тебе ще є час підготуватись. Дарсана посяде трон не одразу, а лише коли пройде час і вона буде готова. - посміхнувся Марк. - До того ж думаю твоя сестра обере тебе серед інших кандидатів.                                                                                                                                   

- Навіть не знаю. - посміхнулась я. - Хіба тобі можна довіряти?                                                                  

Брат би кинув в мене щось, але вчасно стримався. Чудова атмосфера, в якій мені пощастило жити. І я зроблю все, аби це щастя в мене ніхто не забрав. Тепер я вже й не уявляю, як раніше жила без них. Я навіть не згадую ті часи, коли була людиною. Крім хороших спогадів разом із моєю прийомною родиною. Ввечері я вже була в своїй кімнаті. І нині хотіла просто побути на самоті. Але мені не дали цього зробити. У вікна почали кидати камінчики, і коли я відкрила - побачила Зака. Він вирішив провідати мене.                                                                                                                                                

- Ти божевільний. - посміхнулась я. - Тут третій поверх. А якби ти зірвався?                                             

- Для закоханого вампіра немає перешкод. - відповів він, поцілувавши мене. - Дозволиш пройти всередину? А то не дуже зручно так триматися.                                                                                            

Хіба могла я йому відмовити? Ні, не могла, адже я його кохаю. Кохаю... Дивно було самій собі зізнаватись в такому. Та й навіть не знаю, чи справді це все так. А чи кохає він? Чи можливо я собі просто все вигадала? Забравшись в кімнату, Зак одразу почав мене цілувати. Мені ніколи не буде мало його. Наші стосунки були зовсім не схожі на попередні. Грегорі був дуже добрий і милий, але це зовсім не те. Зараз навіть відчувається все по-іншому.