Глава 4

Що ж, битися з власним прадідом виявилось навіть цікаво, хоча й звучало досить дивно. Він застосовував техніку, яку я бачила вперше. Ще би, раніше стиль навчання в Академії Непростих був зовсім інший. Дещо схоже траплялося у мами, проте вона завжди додавала свою особливу витонченість і точність. Зоріна поєднала все, чому її навчали, створивши унікальний стиль, який здавався неймовірно гармонійним і одночасно смертельно ефективним. І мені було цікаво, хто з них сильніший.

Дід наносив удари, які я вміло відбивала, хоча й було непросто. Його рухи були швидкими, точними, і я відчувала, як серце б’ється частіше, намагаючись тримати ритм. Вражала його здатність передбачати мій наступний крок, а ще — холодний блиск в очах, який відразу попереджав: жодного пощади не буде. До того ж, іноді мені навіть вдавалося атакувати у відповідь. Тепер точно ніхто не збирався піддаватися мені.

А тут зібрався чи не весь замок: слуги, охоронці, кілька високопоставлених вампірів спостерігали за нашою демонстрацією. Не кожен день можна побачити битву королівської родини, нехай і тренувальну. Кожен удар, кожна відбита атака — це був маленький виклик, який я намагалася подолати. Мій розум працював на межі, намагаючись передбачити рухи Марка, вгадати його наміри. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.

Перемогти мені не вдалося, але я відчувала гордість за свої спроби. Через якийсь час опинилася на землі, а мій меч вже був у руках Марка. Я й не очікувала, що зможу чинити йому реальний опір. Дід простягнув мені руку, і я схопила її, відчуваючи силу його долоні. Тепло його дотику обпекло і водночас заспокоїло, немов він говорив без слів: «Ти на правильному шляху».

— Молодець, Дарсано. Маю визнати, я і справді здивований. Ти старалась, — похвалив він, піднімаючи мене. — Дуже хороша підготовка як для принцеси. Але потрібно ще тренуватися, - він обернувся до інших. — Заку, хлопчику мій, порадуєш старого діда боєм? Хочеться побачити чи не стали гірше навчати в Академії Непростих. В наш час готували до справжнього виживання.

— Ні, я краще відмовлюсь, — посміхнувся Зак, притягуючи мене в свої обійми. — Та й не хочеться вам робити боляче, ви ж уже чоловік у поважному віці. Краще покличте Аларіка.

— Ти вмієш битися? — здивувався Марк. — Мій правнук здатен якось протистояти іншим?

Це явно зачепило Аларіка, і він погодився на тренування. У брата була гордість Драгомірів — йому ніколи не варто казати, що він чогось не може. Тепер я спостерігала за ним як глядачка, і це мені подобалося набагато більше. Його підготовка значно покращилася; видно було, що він багато тренувався. Аларік уже легко відбивав найпростіші прийоми, а його рухи стали більш впевненими, рішучими, навіть граціозними. Дід, помітивши це, додав сили, але все ще не на повну. І зрештою, він таки переміг — хоча міг зробити це значно раніше.

— Ця дівчина Рейвенпорт добре впливає на тебе, онук. Якщо так піде й далі, з тебе буде толк. Можливо, ти навіть станеш воїном, — сказав Марк. — Такими темпами ти скоро переможеш мене, старого слабкого вампіра.

Я посміхнулася, адже почуття гумору явно передавалося у родині. За вечерею дід розповідав про свої пригоди у світі Десяти Сонць. Я слухала його заворожено: він створював стратегії для цілої армії, і пригод у нього було безліч.

Діду було близько чотирьохсот років, і за цей час він побачив неймовірну кількість подій і битв. Його життя було насичене, але сповнене болю і втрат. Я бачила, як він дорожить своєю родиною, як тримає у серці кожну втрату й кожну перемогу.

— Аларік, які у тебе плани після закінчення Королівської Академії? — спитав дід. — У вас же останній рік.

— Ще не знаю, — відпивши вина, відповів брат. — Я ніколи не прагнув бути королем. Хочу спочатку подорожувати, а потім, можливо, викладати в Академії чи навіть бути воєначальником. Взагалі є стільки можливостей, що я ще встигну обрати. До того ж, мені бракує бойового досвіду.

— Ну, все можливо, — посміхнувся Марк. — Дарсана трон не отримає одразу. Спочатку їй потрібно набратися досвіду. Думаю, твоя сестра теж обере тебе серед кандидатів.

— Навіть не знаю, — посміхнулась я. — Чи можна тобі довіряти?

Брат міг би кинути в мене щось, але вчасно стримався. Атмосфера була неймовірною, і я вирішила, що зроблю все, аби це щастя ніхто не забрав. Я вже й не уявляю, як жила раніше, коли була просто людиною. У спогадах лишилися лише теплі моменти з прийомною родиною, а тепер все злилося з цим новим життям, з цими новими почуттями.

Ввечері я вже була в своїй кімнаті і хотіла трохи побути на самоті. Але спокій порушив легкий стук у вікно: камінчики падали на підвіконня, і я побачила Зака, який вирішив провідати мене.

— Ти божевільний, — посміхнулась я. — Це третій поверх. А якби ти впав?

— Для закоханого вампіра немає перешкод, — відповів він, поцілувавши мене. — Дозволиш пройти всередину? А то триматися зовсім незручно.

Хіба я могла йому відмовити? Ні, не могла, адже я його кохаю. Кохаю… Дивно було собі це визнавати, навіть не знаючи точно, чи справді це любов. Чи кохає він мене так само, чи це лише моя уява?

Зак забрався до кімнати і одразу почав цілувати. Мені ніколи не буде достатньо його уваги. Наші стосунки зовсім не схожі на попередні. Грегорі був добрим і милим, але це зовсім інше. З Заком все було глибше, справжніше, і відчуття кохання було взаємним.

— Ти знаєш, давно хотів тобі сказати, — промовив він тихо. — Здається… ні, я впевнений. Я кохаю тебе…

Я відчула несподівану ейфорію, серце забилося швидше, і світ ніби став яскравішим. Я так хотіла почути ці слова саме від нього. Бо моє почуття до нього було неймовірно сильним.

— Мені здається, я теж тебе кохаю, — посміхнулась я.

І це була правда. З Заком усе здавалося простішим і водночас неймовірно складним, але я знала: поруч з ним я готова йти будь-яким шляхом. Наші серця говорили одне одному без слів, і це відчуття тепла і безпеки переповнювало мене цілком.

Я пригорнулася до нього, відчуваючи його силу і спокій, і вперше усвідомила, що будь-які випробування стають легшими, коли поруч є людина, яка справді тебе розуміє. Моя сила, мій страх, мої сумніви — все це відходило на другий план, і залишалася лише впевненість: я не одна, і разом ми здолаємо будь-які труднощі.