Глава 3

— Сьогодні повертається мій дід, — раптово сказала мама за вечерею, і її голос звучав одночасно радісно й трішки тривожно. — Він має бути вже за кілька хвилин. Дід як завжди не вміє попереджувати…

Я відчула, як серце трошки стиснулося. З одного боку, це була радість: нарешті познайомлюся з людиною, про яку чула стільки історій. З іншого — страх: адже генерал Марк Варлок був легендою, людиною, яку поважали навіть ті, хто ніколи не мав з ним справи. Я пригадала розповіді мами, які пронизувалися гордістю, але й повагою до суворого характеру цього чоловіка.

Про нього я чула доволі часто, адже він виховував свою онучку з семи років. Про нього навіть писали книги та не раз згадували в історії Валорії. Він був значною фігурою в управлінні, який не раз рятував усіх у найнебезпечніших ситуаціях. Та два роки він перебував у розвідці у світі десяти сонць, саме тому ми досі не були знайомі. Тоді там знову почалися заворушення, і король країни Мерейн звернувся по допомогу до своїх старих союзників. Вони мали армію, проте потребували хорошого стратега. А так як серед них було небагато таких людей, Марк погодився допомогти їм, адже його мачуха, що виховала його, походила з цієї країни.

— І він хоче познайомитись з тобою, Емі, — посміхнулась мама, і я помітила, як її очі світилися очікуванням. — Насправді саме тому Марк і повертається раніше.

Мені вже ставало страшно. Аларік та батько ледве стримували сміх. Вони знали його давно і прекрасно розуміли, що зустріч буде теплою, навіть якщо зовні генерал здається суворим. А я ж лише по розповідям. А якщо йому не сподобається щось у мені? Чи прийме він мене лише тому, що я кровна правнучка? Судячи з історій, це суворий чоловік, який не надто любить говорити, і спілкування з ним може виявитися нелегким. Я відчула, як нервово стискаю серветку, намагаючись приборкати хвилювання.

— Я бачу, мене вже тут зачекались, — пролунало з коридору глибоким, спокійним голосом, і він увійшов у кімнату, ніби власник не лише простору, а й повітря навколо.

До обідньої зали увійшов високий чоловік, зі срібним волоссям та ясними зеленими очима. Його постава була горда і водночас невимушена, а погляд — проникливий і спокійний. Він був доволі гарним, як на його вік, і в ньому відчувалася сила, яку неможливо було не помітити. Мене завжди дивувало, що деякі вампіри зупиняють старіння лише в поважному віці. Для чого це?

Мама пояснювала, що він довгий час жив у віці тридцятирічного чоловіка, але після смерті близьких, коли в нього залишилася лише Зоріна, він прийняв рішення дати своєму тілу можливість старіти до п’ятдесяти. Я здогадалася, що це рішення було не стільки фізичним, скільки емоційним: він дозволив собі прожити біль втрат, відчути глибину свого життя і все одно залишитися сильним.

— Діду, — мама обійняла його. — Як же я скучила за тобою.

Те саме зробили Аларік та батько. Вони виглядали так, наче зустрічали найдорожчого друга. Було зрозуміло, що родинні зв’язки для них неймовірно важливі. А я ж стояла осторонь, відчуваючи легке хвилювання. Він не знав мене, хоча формально я була частиною Драгомірів. Я намагалася стримати себе, щоб не виглядати занадто насторожено, але його погляд одразу зупинився на мені.

— А це і є наша Дарсана? — промовив він, і я відчула, як в його голосі з’являються нотки емоцій. — Невже ти тепер тут? Тобі вдалося повернутися додому.

Він міцно обійняв мене. Моя спина ледве витримувала обійми такого сильного вампіра, але я не відсунулася. Я зрозуміла, що мої страхи були марними. Генерал, який втратив дружину, єдиного сина та невістку, радіє появі правнучки, і для нього кожен член родини є безцінним. Я відчула тепло, яке розлилося по всьому тілу, і невидимий щит захисту, який виник від любові родини, зміцнив мою впевненість.

— Ти справжня красуня, так схожа на твою бабусю, мою невістку Естер. Хоча й на Зоріну також. Та бачу й родинні риси Драгомірів. Треба сказати тому шибенику Заку пару слів, аби не ображав мою правнучку, — він посміхнувся мені. — Ну що, Королівська Академія вже зробила з тебе зніжену принцеску?

— Діду, — почав Аларік. — Її виховували як воїна. Дарсана все життя мріяла поступити в Академію Непростих і весь час тренується. Тому вона ще здивує тебе.

Я відчула хвилю гордості. Цей суворий чоловік уважно дивився на мене, ніби намагаючись відчути мою силу, оцінити, що я з себе представляю. Його погляд не був погрозливим — він просто досліджував мене, перевіряючи, ким я стала. Я ще не знала всієї правди про свою родину та країну, але це все мені подобається більше з кожним днем.

— Ну що, перевіримо твою підготовку, — хитро промовив Марк, і я помітила іскру цікавості в його очах.

Він не приховував, що хоче побачити мене в дії. І як же мені подобався такий настрій. Коли я тільки потрапила в Королівську академію, то боялась, що мені доведеться забути про тренування. Адже управління державою зовсім не про те. Та у Валорії все це поєднується просто ідеально.

Моя кров почала швидше циркулювати, а серце наповнилося рішучістю. Я відчула, як кожен м’яз відгукується на поклик духу воїна, як знання та навички, набуті роками тренувань, ніби оживають. Я випросталася і взяла бойову стійку, готова до будь-якого руху.

— Почнемо з основ, — запропонував Марк. — Покажи мені, чому ти навчалася.

Я різко виставила руки вперед, і невидимі магічні потоки розігралися в повітрі, відбиваючи його погляди і створюючи світлові спалахи. Він уважно спостерігав, не перериваючи, дозволяючи мені відчути повний контроль над силою. Кожен рух був точним, рішучим і водночас граційним, як танець, який поєднує міць і елегантність.

Марк Варлок посміхався, наче викликав мене на невидиму дуель, і я відчула, що зустріч з ним стане одним із найважливіших моментів мого життя. В той момент я зрозуміла: ця родина, з усією її суворістю і силою, — моє справжнє місце, і ніякі випробування не зможуть змінити цього.

Я відчула, як усередині мене прокидається азарт, як тіло наповнюється рішучістю і готовністю. Можливо, попереду мене чекали нові випробування, але тепер я знала, що будь-які страхи можна подолати, коли поруч — родина, яка завжди підтримує, і дід, який готовий повірити в мене навіть тоді, коли я сама сумніваюся.