Глава 2

Не тільки мати займалася моїм навчанням, а ще й батько, адже мою магію потрібно було розвивати обережно, але системно. Виявилось, що він володіє своїм даром майже в ідеалі, і є одним із найкращих наставників, яких можна було собі уявити.

Він навіть навчав маму «Теорії практики здібностей» та саму практику магії. Саме так вони й познайомилися ближче — через спільну пристрасть до сил, які часто лякають звичайних людей. І, хоч бійцем він не був найкращим, у магічній дуелі я б, навіть не на хвилину, не вистояла проти нього. Навіть менше, ніж проти матері в бою.

Коли я дізналась, який насправді дар мого батька, страх трохи огорнув мене. Це ж треба бути таким улюбленцем Долі! І тільки Джейкоб Драгомір знав, як його розвивати, оберігаючи від сторонніх очей. Для більшості король мав лише телепортацію та контроль над стихією повітря — сильний дар, але нічого надзвичайного.

А правда була іншою — його здатності настільки потужні, що кожен обережний маг чи ворожий чаклун уникатиме зустрічі з ним. Я відчула полегшення: щастя, що він мій батько, і точно не стане моїм ворогом. Але все одно інколи все ж страх трохи прокидався від цієї думки. Та варто лише побачити як він ставиться до мене, і все одразу зникало.

— Добре, зараз ми вчитимемося блокувати твою силу, — сказав він спокійним, але впевненим голосом. — Почнемо з одного аспекту магії, а потім перейдемо до повного контролю.

Я підняла брову. Мій дар так само лякав мене, адже я досі не знала всіх його можливостей. Що як він може навіть нашкодити комусь?

— А це взагалі можливо? – врешті запитала я.

Мама та Аларік ледве стримували сміх, бо передбачали, яке видовище зараз розгорнеться. Їм це здавалося легким, а мені майже неможливим. Як взагалі можна було пригальмувати чотири стихії? Але батькові це вдавалося легко, бо його дар неймовірно сильний. Проти нього в мене майже не було шансів — навіть якщо він сам не напирав би на мене повністю.

— Не бійся, — спокійно додав він, піднімаючи руку. — Я лише викличу невеликий вогник. Твоя воля має бути сильнішою за мою. Почнемо з цього.

Над його долонею спалахнула невеличка кулька, переливаючись від золотаво-червоного до блакитного. Вона танцювала, немов живий організм, співаючи тихий гул у повітрі, що відлунював у стінах кімнати. Я потягнулася своїм відчуттям до джерела магії, аби заблокувати його, але, як би сильно не старалася, нічого не виходило. Вогник немов глузував, м’яко підсвічуючи моє роздратування. Я намагалася ще раз — і ще. Результат був той самий.

Я відчула, як злість почала кипіти всередині, обпалюючи думки, затьмарюючи концентрацію. Мені хотілося вирватися, вдарити по повітрю, витягти всі сили, щоб хоч щось спрацювало. Серце билося шалено, дихання перехоплювало дух, а руки тремтіли від напруги.

— Спокійніше, доню, — тихо, але строго промовив тато. — Контроль над емоціями — найголовніше у розвитку твого дару. Просто зосередься на середині, на точці всередині себе.

Я намагалася згадати щось добре, щоб заспокоїтись. Спогади приходили мляво, як тіні: світанки на озері, сміх друзів, теплі погляди мами, аромат трав у дворі замку. Але кожен раз вони розсипалися, не встигаючи ожити. Це починало дратувати, адже терпіння ніколи не було сильною стороною.

Ще кілька невдалих спроб, і я була готова вибухнути. Тренування втрачало сенс, а роздратування наростало. Мама могла б допомогти мені справитися, підтримати, навіть просто погладити по голові — і від цього вже легше дихалося б.

Було дивно дивитися на батьків. Зовні вони виглядали як молоді двадцятип’ятирічні люди, хоча насправді їм за сорок. У вроджених вампірів є особливість: ми можемо зупиняти старіння і відновлювати його в будь-який час. Хтось обирає це у п’ятнадцять, хтось у шістдесят. Я ж вирішила залишитися на двадцяти, як і Зак. Коли-небудь і мої діти будуть дивуватися цьому, не розуміючи, як можна виглядати настільки молодо.

А батько… Як йому вдалося так освоїти власну силу, зберегти контроль, витримати всі випробування? Він здавався безмежно спокійним, а його очі блистіли впевненістю і мудрістю, якої я ще не могла досягти. Його присутність навіювала одночасно страх і захоплення. Я усвідомила, що йому не потрібні ні громи, ні блискавки — його сила була в розумі, у спокої та у внутрішньому контролі.

— Не виходить абсолютно нічого, — сказала я, відчуваючи, як по спині йде холод. — Я не можу навіть зосередитися на власній магії. Можливо, ця сила мала дістатися комусь іншому.

Тато розсміявся, і цей сміх був теплий і знайомий, немов повертав мене додому. Його очі посвітлішали від доброзичливості, а плечі розслаблялися, немов від його присутності в кімнаті зникали всі страхи.

— Ти говориш так само, як твоя мама, — сказав він. — Вона теж не вірила в себе, коли вчилася розвивати магію. Пам’ятаю скільки сварок через це було. Але все ж вийшло, і досить успішно.

Мама усміхнулась, тихо підтверджуючи його слова, а її очі світилися ніжністю та підтримкою, теплим світлом, яке розвіювало мої сумніви. Між ними було таке сильне кохання. І це було здатне зігріти навіть у найхолодніші ночі.

— Хоча визнаю, інколи мені хотілось його вбити, — додала вона з ніжною посмішкою. – Йому тоді пощастило, що він поїхав на кілька років.

Вони разом вже стільки років, а їхня любов виглядає так, наче вони щойно зустрілися. Мене охопило тепле відчуття надії: чи буде у мене колись так само? Поки що ми з Заком лише почали зустрічатися, але я відчувала бажання, щоб у нас все склалося саме так. Щоб наша любов була такою ж стійкою, живою, непідвладною часу.

— Тому ніколи не варто здаватися, — продовжив тато, повертаючи погляд на мене, глибоко в очі. — Все вийде, якщо не припиняти намагатися. Крок за кроком, навіть якщо це здається неможливим. Кожна невдача — лише ще один камінь на шляху до сили. І я знаю, що ти здатна пройти цей шлях.

Я вдихнула глибоко, відчуваючи, як лють і роздратування поволі змінюються на рішучість. Тіло напружилося, а думки стали яснішими. Я знову простягла руки до вогника. На цей раз серце билося спокійно, а розум був як тихе озеро — не хвилювався вітер емоцій. Вогник спалахнув яскравіше, але на цей раз я відчула, як його енергія підкоряється моїй волі, немов воно чекало саме цього моменту.