Глава 1

- Твої удари мають бути точнішими, — сказала мати, її голос звучав спокійно, але з такою владною рішучістю, що відразу відчувався прихований заряд сили. — Одного разу це може врятувати тобі життя. Тому краще контролюй це, адже хоча твої реакції змінились з того часу, як ти стала вампіром, та все ж краще ідеально підготуватися.

Я відчула холодок усередині, який завжди з’являвся, коли мама починала говорити про мої слабкі місця. Раніше я думала, що моя підготовка вже й не така погана. Принаймні мені вдавалося перемагати наших ворогів і виходити з боїв неушкодженою.

Проте, кожного разу я впевнювалась у зворотному. Одразу після мого повернення, мати запропонувала особисто тренувати мене. І я швидко зрозуміла, що навіть із вампірськими інстинктами мені до неї далеко. Це не лише через її завершену Академію Непростих. Коли я дізналася, що є принцесою, я хоч і старалася тренуватися, проте підсвідомо трохи розслабилася. Зараз я справді намагалася виконувати всі її вказівки. Іноді виходило доволі добре, але до ідеалу ще дуже далеко.

Час від часу до нас приєднувалися Аларік, тато чи Зак. Вони тренувалися окремо, але інколи спостерігали за нашими вправами, втручаючись лише для поради або корекції моєї техніки. Батька я могла перемогти — ще би, він не тренувався все життя. Хоча, за стільки років мама його добре поганяла по бойовим прийомам. Зак теж декілька разів піддавався, і я іноді підозрювала, що він просто дав мені трохи шансів для мотивації.

Тренування були виснажливі. Кожен раунд вимагав від мене максимальної концентрації: відчувати відстань, ритм дихання, силу удару і водночас тримати баланс, щоб не залишитися вразливою. Мама не сповільнювала темп, а лише збільшувала його, вимагаючи точності, швидкості і розуміння тактики.

Я відчувала, як з кожним ударом, пропущеним або влучним, моє тіло адаптується, пам’ятає, вчиться, а розум аналізує помилки, шукаючи, де можна додати хитрість або несподіванку.

- Ти зосереджуєшся лише на лобовій атаці, адже хочеш якомога швидше закінчити бій. І це найголовніша твоя помилка, яка може зіграти фатальну роль, — знову сказала мама, коли я пропустила удар, намагаючись виправити позицію. — Зрозумій, що така тактика не завжди спрацьовує. Іноді потрібно діяти хитрістю, обманювати супротивника. До того ж твій зріст може стати як головною проблемою, так і найбільшою перевагою. Ніхто не очікує від тебе високого рівня підготовки, тож інколи саме це стає твоїм козирем.

- Але я ж вампір, — випалила я, хоч серце калатало швидше від тренування та нервового напруження. — А значить, у мене вже більше шансів перемогти ворога. Варто лише добре підготуватися.

Мама знизала плечима, але погляд її став серйознішим. Вона була дуже доброю та турботливою, проте змінювалась, коли це стосувалось тренувань. Ще би, про неї знає чи не кожен в усіх тридцяти п’яти світах, адже важко знайти воїна, що зможе їй протистояти.

- А якщо проти тебе теж буде вампір? І не простий, а досвідчений. Наприклад, випускник Академії Непростих, який тренувався все життя? Або фенікс, якому вже кілька сотень років? – мама уважно подивилась на мене. – Легіонером може стати хто завгодно. Пам’ятай, у кожному світі вони є, навіть серед королівських родин. Але принаймні він не з Валорії. Я б точно знала, якби це був хтось із нас, — вона розсміялася, і це коротке тепло на мить розтопило мій страх, хоча я намагалася не показувати, що хвилююся.

Я парирувала її удари, відчуваючи, як руки й ноги швидко запам’ятовують ритм. Кожен рух ставав більш природним, інстинктивним. Мама іноді міняла темп, ніби випробовуючи не лише мою фізичну реакцію, а й психологічну стійкість. Я вчилася вловлювати її наміри, передбачати удари і використовувати моменти слабкості, хоч вони з’являлися лише на частки секунди.

- А хіба Легіонером може стати лише один з королівської родини? — здивовано спитала я. — А якщо ціла сім’я вирішила захопити владу?

Мама злегка похитала головою. Я знала, що такі випадки все ж бували. Проте для нас досі Легіон є чимось загадковим, ніби легенда, що ожила в одну мить. І зараз дуже важко відрізнити де правда, а де вигадка.

- Дуже рідко, але такі випадки були. Легенда говорить, що Катастрас колись перетворився на безлюдну країну саме тому, що їх правителі були Легіонерами. Та я вже не знаю, наскільки це правда… — вона знизала плечима, але в її очах все одно блищав туман старих таємниць.

- А як думаєш, у Хейвенберді вони є? — запитала я, відчуваючи, що серце прискорюється, і думки мимоволі повертаються до того, що сталося з Рейгазами.

- Я розумію, що зараз усі твої думки лише про одне, — спокійно сказала вона, наносячи ще один точний удар. — Емі, ми обов’язково знайдемо того, хто зробив це з Рейгазами. І помстимося. Так само знайдемо того, хто перетворив тебе на вампіра. Але ворогом справді може стати хто завгодно, і підготуватися треба до всього.

Це було мило, але й страшно водночас. Я знала, що моя родина зробить все, аби я була щаслива. І зараз мої думки крутились лише навколо смерті прийомних батьків. Звичайно Реджинальд пообіцяв, що знайде винних, і він навіть вже має певні успіхи. Але чомусь мені здавалось, що справжній винуватець діяв не прямо.

Мама не давала мені розслабитись, наносячи удари, і мала рацію. Я прагнула діяти відразу, але на все свій час. Треба навчитися чекати, розвивати терпіння. Коли тренування закінчилося, я ледве змогла сісти на лавку, відчуваючи приємну втому. Мені хотілося кинутися діяти вже сьогодні, але щось всередині говорило: «Не поспішай».

Відпочиваючи, я піднялася на дах замку, де вже чекав Зак. Це стало нашою маленькою традицією — сидіти високо над містом, у спокої та тиші, далеко від метушні і небезпеки. Він сидів поруч, його присутність заспокоювала. Я дозволила собі на мить розслабитися, але не настільки, щоб забути про обіцянку і мету, яку мала виконати.

- Тут так гарно, — прошепотіла я, вдихаючи прохолодне повітря, що пахло каменем і деревом, — Звідси видно майже все місто, і тут ніхто ніколи не спить.