Глава 1

- Твої удари мають бути точнішими. - сказала мати. - Одного разу це може врятувати тобі життя. Тому краще контролюй це, адже хоча твої реакції кращі з того часу як ти стала вампіром, та все ж краще ідеально підготуватися.                                                                                                                                    

Раніше я думала, що моя підготовка вже й не така погана. Принаймні мені вдавалося перемагати наших ворогів. Проте, кожного разу я впевнююсь в зворотному. Одразу після мого повернення, мати запропонувала особисто готувати мене. І я зрозуміла, що мені до неї точно далеко навіть з вампірськими інстинктами. І тут справа не лише в тому, що вона закінчила Академію Непростих. Коли я дізналася, що є принцесою, хоч старалася тренуватися, але все ж трохи розслабилася. Зараз я справді старалась виконувати всі її вказівки. Навіть виходило доволі не погано, але до ідеалу ще дуже далеко. Час від часу до нас приєднувався Аларік, тато чи Зак, які тренувались окремо. От, до речі, батька я могла перемогти. Ще би, він не тренувався все життя. Хоча, за стільки років, мама його добре поганяла по бойовим прийомам. Навіть Зак кілька разів програм, але є в мене підозри, що він просто мені піддався.                                                                                                                                        

- Ти зосереджуєшся лише на лобовій атаці, адже хочеш якомога швидше закінчити бій. І це найголовніша твоя помилка, яка може зіграти фатальну роль. - знову сказала мама. - Зрозумій, що така тактика не завжди спрацьовує. Інколи треба брати хитрістю. До того ж твій зріст може стати як головною проблемою, так і твою найбільшою перевагою. Ніхто не очікуватиме від тебе хорошої підготовки.                                                                                                                                                       

- Але я ж вампір. - відповіла я. - А значить вже в мене більше шансів перемогти мого ворога. Варто лише добре підготуватися.                                                                                                                              

- А якщо проти тебе теж буде вампір? До того ж досвідчений. Наприклад випускник Академії Непростих, що тренувався все життя? Або фенікс, якому вже кілька сотень років? - а ось про це я не подумала. - Легіонером може бути хто завгодно. Пам'ятай, в кожному світі вони є, і навіть серед королівських родин. Радує одне, що він не представник Валорії. Я би точно знала, якби це був хтось з нас. - вона розсміялась.                                                                                                                                  

- А хіба Легіонером може стати лише один з королівської родини? - здивувалась я, парируючи удар. - А якщо ціла сім'я вирішила захопити владу?                                                                                                     

- Дуже рідко, але такі випадки були. Згідно з легендою Катастрас в свій час перетворився на безлюдну країну лише тому, що їх правителі були Легіонерами. - потиснула плечима мати. - Та я вже не знаю, чи це правда.                                                                                                                                                          

- А як думаєш, в Хейвенберді вони є? - запитала я.                                                                                     

- Я розумію, що зараз всі твої думки лише про одне. - сказала вона. - Емі, ми обов'язково знайдемо того, хто зробив це з Рейгазами. І помстимося. Як і тому, хто перетворив тебе на вампіра. Та ворогом і справді може опинитися хто завгодно.                                                                                                          

Це було так мило, але мама не давала мені розслабитись, наносячи удари. І вона мала рацію, адже я хотіла якомога швидше все вияснити. Проте на це потрібен час, і це мене дуже сильно дратувало. Треба навчитися чекати. Все ж тренування закінчилося, і я змогла трохи перепочити. Хоча мені й хотілося почати діяти прямо сьогодні, проте як добре було в моменти спокою. От і зараз, я зручно влаштувалась в обіймах Зака, сидячи на даху замку. Це вже стало якоюсь традицією проводити час в таких місцях. Він був поряд, і від цього ставало легше. Але я не дозволяла собі навіть на мить забути про те, що я маю зробити.                                                                                                                  

- Тут так гарно. - прошепотіла я. - Звідси видно майже все місто, і тут ніхто й ніколи не спить.                 

- Так, і одного разу ти почнеш правити цим всім. - посміхнувся Зак. - Валорія заслуговує на таку королеву як ти.                                                                                                                                                

- На яку? - спитала я.                                                                                                                                        

- Добру, милу, чесну. - просто відповів хлопець. - Королеву, що буде турбуватися про свій народ. Яка буде такою ж, як і твої батьки.                                                                                                                         

Чесною... Ох якби він тільки знав про те, що я приховую від нього, то навряд чи так сказав про мене. Зак часто згадував про маму. Але як йому сказати, що вона жива? Це руйнувало мене зсередини, однак я не могла нічого розповісти, адже це не мій секрет. До того ж я дала обіцянку Крістіні. Коли ж все стане легше?