Розділ І

Не так я собі уявляла початок літа. Зовсім інакше. Мені завжди здавалося, що канікули перед останнім навчальним роком мають бути особливим. Враховуючи те, що я не так вже й давно зрозуміла, хто мої справжні батьки, мало бути все не так. Останнє літо в статусі студентки. Останнє літо перед тим, як я почну готуватися до ролі королеви. Я завжди собі уявляла, що має бути багато веселощів, відпочинку та хорошого настрою. Поряд був мій брат, який завжди мене підтримає, та чудові батьки. А на зв'язку вірні друзі, підтримку яких я відчувала навіть в іншому світі. Ми би провели час усі разом, я би більше дізналася про традиції вампірів, адже вже через рік я оселюся в палаці, а не лише приїжджатиму на якийсь час. Мама би продовжила мене вчити тонкощам бойових мистецтв. Не так я собі уявляла це все, адже літо почалося з того, що мої прийомні батьки померли.                                                                                                                         

Так, я їхала в Валорію, сповнена надії, що тепер то все буде добре, адже Максиміліан був знешкоджений. І хоча ворогів в будь-якої королівської родини вистачає, однак ми би з цим впоралися. Навіть почала планувати собі як проведу цей час. Щодня до мене приходив Зак, аби ми провели час разом. Після того, як ми почали зустрічатися, я була абсолютно спокійна за своє майбутнє. Як я і очікувала, батьки його прийняли як рідного, сказав, що це найкраща пара для мене. Що би вони ще сказали? Він не лише вампір та випускник Академії Непростих, а ще й син їх найкращих друзів. Я ж була по-справжньому щаслива з ним. Хлопець виявився найтурботливішим, завжди підтримуючи мене. І це не тому, що я була принцесою. Заку було байдуже на моє становище у суспільстві. Як і на те, що одного дня я стану королевою. Але якщо ми і справді будемо надалі зустрічатися, чи значить це, що одного дня він посяде трон разом зі мною? Але про таке це точно рано ще думати.  

І от все було чудово, поки за день до приїзду Рейгазів, в палаці не з'явився Реджинальд з сумними новинами. Він прийшов особисто, що одразу натякало на те, що щось сталося. Будинок згорів, а з ним і мої прийомні батьки. При тому вони були вбиті до того. Спеціалісти перевірили там все, і саме таким й був висновок. Я тоді одразу ж впала на коліна, і довго не могла перестати плакати. Я не могла повірити. Люди, що виховали мене померли. І їх вбили. Вбили ті, хто довгий час були легендою. А тепер це стало нашою реальністю. Поступово горе змінювалося злістю. Злістю на Легіон.                                                                                                                                                           

Я стояла на згарищі, яке колись було моїх домом. Не залишилося абсолютно нічого. Тіл батьків немає, адже за легендою метаморфи після смерті перетворюються на справжніх птахів, хоча мати була ж людиною. А ось це все, що в мене лишилось. Тут колись був стіл, де ми збиралися за родинною вечерею. Я пам'ятаю як тато жартував, розповідаючи якісь історії з роботи. А тут диван, на якому ми часто дивились читали чи просто проводили час усі разом. На очах знову виступили сльози. Але до мене підійшов Зак, міцно обійнявши. Я ж повернулась до нього та ще сильніше притиснулась до нього. Якби не його підтримка, я би певно зірвалась.                         

- Дякую, що ти є в мене. Мені зараз як ніколи потрібна твоя присутність. - прошепотіла я. - Не знаю, що би робила без тебе. Та й приїхати сюди б не змогла.                                                          

- Я завжди буду поряд. - відповів він. - І підтримаю в твоїй особистій війні. Ми помстимося за них разом.                                                                                                                                                          

Він знав, що тепер в мене особливий рахунок з Легіоном, адже знищили частину мене. Вони мають заплатити за смерть близьких мені людей. Вони мають заплатити і за смерть Ізабель. Стільки життів було втрачено, а значить час діяти. Я готова до війни.