Глава 12

Усю решту семестру ми провели у відносному спокої. Принаймні, якщо порівнювати з тим, що було раніше. Не було жодних нападів, небезпек та хоч чогось. Навіть ніхто не намагався зірвати урок. Усе було чудово. Всі просто втомилися, адже цей рік і справді був дуже важким. Я хотіла нарешті спокійно видихнути та відправитися на канікули.                                                                                                       

Я зустрічалась далі з Заком, і в нас все було прекрасно. Так дивно було усвідомлювати, що між нами справді є дещо особливе. Та я все ж приховувала від нього секрет. І одного разу я точно не витримаю та все розповім його, хоча й дала слово вампіра. А от Крістіна схвалювала наші стосунки. Як і Натаніель. Про своїх батьків взагалі мовчу. Ще би, Зак не лише вампір, а й син їх друзів. Так що всі були повністю щасливими. Мелісса та Грегорі пару раз сварились, але жодного разу не розійшлися. Вони були такими щасливими, і я могла лише порадіти за них. На відміну від Аларіка з Ілларією. В них був рекорд - місяць без розставань. І всі очікували, що скоро це обов'язково станеться. Максиміліана ж відправили до в'язниці імені Емілі Варта, тому подальша його доля мене не цікавила. Але я не думаю, що це кінець.                                                                                                                                                      

- Вафелька поїде зі мною, але я вас навідаю. - сказала Ілларія. - Сподіваюся, ви приймете мене в гості. Хоча, Зоріна та Джейкоб точно не будуть проти.                                                                                           

Ще би вона залишилася на всі канікули у Хейвенберді, адже подруга просто не витримає довго без свого хлопця. Тим паче через всі ці небезпеки вони стали ще ближчими. Хоча і в мене так, але з Заком мені простіше буде бачитися. Про мої канікули ми вже все вирішили. Я буду весь час у Валорії, а Рейгази приїдуть до нас погостити, чим я була дуже задоволена. Поряд буде не тільки обидві мої родини, а й Зак.                                                                                                                                            

- Звичайно приймемо. Ми чекатимемо на тебе в будь-який час. - посміхнулась я. - Я буду сумувати за тобою.                                                                                                                                                               

- Це лише на літо. Нам ще цілий курс жити в одній кімнаті. - посміхнулася вона.                                    

Але я впевнена, що то буде ще той рік. Можна навіть не сподіватися, що він буде спокійним. Проте ми впораємося з усім. Разом. Зараз же нам час йти на канікули. Та ми ще повернемося. А десь в одній з веж Академії за нею спостерігав Легіон...