Епілог

Усю решту семестру ми провели у відносному спокої. Принаймні, якщо порівнювати з тим хаосом, що був раніше. Не траплялося жодних нападів, ніхто не загрожував нам, а уроки проходили без перешкод. Навіть ті, хто зазвичай намагався зірвати заняття, залишалися спокійними.

Було відчуття, наче всі просто втомилися і нарешті отримали перепочинок. Цей рік був надзвичайно складним, сповненим випробуваннями, інтригами та небезпеками, тож я хотіла нарешті видихнути спокійно і з чистим серцем відправитися на канікули.

Я зустрічалася з Заком, і між нами все було прекрасно. Спершу мені здавалося дивним, що ми нарешті змогли знайти спільну хвилю після всіх випробувань, але з часом стало зрозуміло: між нами справді є щось особливе. Його присутність поруч завжди заспокоювала і водночас наповнювала енергією.

І хоч я відчувала бажання поділитися з ним усім, що відбувається у моєму житті, я все ще приховувала один секрет. Колись я обов’язково розповім, але поки що дала слово вампіра, і порушувати його не мала права.

Мої друзі підтримували нас. Крістіна завжди раділа нашим стосункам, підштовхувала мене, коли я сумнівалася, а Натаніель постійно підбадьорював і підказував, що робити в тих чи інших ситуаціях. Батьки ж… тут я взагалі мовчу. Вони завжди були зайняті, і їхня увага рідко падала на мене. Та й Зак не був звичайним хлопцем – він не лише вампір, а й син давніх друзів нашої родини. Тож усі були сповнені щастя, і це додавало мені відчуття спокою, навіть якщо інколи приходило відчуття, що на нас усіх дивиться невидиме око очікувань.

Мелісса та Грегорі пару раз сварилися, але жодного разу не розійшлися. Їхні сварки завжди закінчувалися посмішками та обіймами, і спостерігати за цим було приємно: видно було, що вони щиро люблять одне одного, незважаючи на всі дрібні непорозуміння. Вони були по-справжньому щасливими.

Зовсім інакше, ніж Аларік і Ілларія, які ставили рекорд за рекордом: місяць без розставань, і всі навколо вже чекали моменту, коли це обов’язково зміниться. Хоча навряд чи це станеться найближчим часом.

Максиміліана, нарешті, відправили до в’язниці імені Емілі Варта, і я вирішила не турбуватися про його подальшу долю. Хоч я й не сумнівалася, що це ще не кінець, на даний момент мене це більше не хвилювало. Я хотіла зосередитися на приємному – на святі, на канікулах і на тому спокої, який рідко траплявся в нашому житті.

– Вафелька поїде зі мною, але я вас навідаю, – сказала Ілларія, посміхаючись. – Сподіваюся, ви приймете мене в гості. Хоча Зоріна та Джейкоб точно не будуть проти.

Ще би вона залишилася на всі канікули у Хейвенберді, адже подруга просто не витримає довго без свого хлопця. Всі ці небезпеки зробили їх ще ближчими, і тепер вони не уявляли розлуки. У мене ж із Заком усе було простіше: можна було бачитися частіше, проводити час разом без зайвих хвилювань. Щодо моїх канікул – усе вже було вирішено.  Я залишалася у Валорії, а Рейгази приїдуть до нас у гості, що мене дуже тішило. Поряд будуть не лише обидві мої родини, а й Зак. Від цього відчуття щастя ставало ще тепліше.

– Звичайно приймемо. Ми чекатимемо на тебе в будь-який час, – посміхнулася я. – Я буду сумувати за тобою.

– Це лише на літо, – відповіла Ілларія, усміхаючись у відповідь. – Нам ще цілий курс жити в одній кімнаті.

Я впевнена, що той рік буде справжнім випробуванням. Спокійним його не назвеш – завжди знайдеться щось, що зруйнує буденність. Але разом ми зможемо впоратися з усім, що підкине доля. Це відчуття єдності, підтримки та надійності робило мене спокійною.

Нарешті настав момент канікул. Ми зібрали речі, прощалися з друзями, обмінювалися обіцянками частих зустрічей і теплими словами на прощання. Атмосфера була особлива: повітря пахло очікуванням нового, але водночас несла в собі тиху меланхолію завершення семестру. Кожен погляд, кожне прощання відчувалося важливим, адже тепер ми могли дозволити собі відпочинок.

Та навіть коли ми залишали Академію, я відчувала присутність Легіона. Десь в одній із веж він спостерігав за Ілларією, слідкуючи, щоб їй нічого не загрожувало. Це змушувало мене посміхатися: хто б міг подумати, що у світі, сповненому магії, інтриг та небезпек, є хоча б одна душа, яка дійсно пильнує за близькими, не втручаючись зайвий раз.

Ми відчували радість, спокій і легке хвилювання водночас. Це були канікули, час відпочинку і маленького щастя, які давали сили для нового року. І поки повітря пахло холодним ранком і тремтінням очікування пригод, я знала: ми ще повернемося сюди, до Академії, і на нас чекають нові випробування, але тепер ми готові до всього. Разом.

Я милувалася останніми променями сонця, що пробивалися крізь високі вежі Академії, і думала про друзів, родину і про тих, хто чекав на нас вдома. Мені хотілося запам’ятати кожен момент цього спокою, бо наступний рік обов’язково принесе нові випробування, але тепер ми мали одне одного. І цього достатньо, щоб дивитися вперед із надією та впевненістю.